²
1856 - 2006

 -в  Բò    ²  ֲ  Ͳ  Ͳ  A  


, , . , . , , , .
. 1898

    











˳

ПЕРСОНАЛІЇ


    Михайло Возняк
    Василь Сімович
    Іван Ковалик


Іван Денисюк

М.ВОЗНЯК - ФУНДАТОР УКРАЇНСЬКОГО ФРАНКОЗНАВСТВА

    Характерним атрибутом наукової методології одного з найбільших істориків української літератури - академіка Михайла Возняка - була вимога розуміння цілісності літературного процесу і в рамках його цілісного уявлення про всю спадщину окремого письменника. Учений цінив моноконцепцію дослідника, її оригінальність як надбудову над ґрунтовно пізнаним фактичним матеріалом і засуджував колективні історії літерaтури, у яких автори поодиноких розділів забувають про закономірності розвитку літературних явищ як тривалі процеси. Він тeж був неприхильником вибраних творів письменника, що створюють ілюзії його обмеженості. Відзначаючись широтою, всеосяжністю дослідницького мислення, М.Возняк одним з перших глибоко збагнув універсалізм Івана Франка, його виняткове значення в українському літературному процесі та необхідність комплексного вивчення колосальної спадщини великого Каменяра.
    Свій дослідницький інструментарій виточував молодий учений у безпосе-редньому спілкуванні з самим Іваном Франком, навіть рецензуючи деякі його праці, беручи участь у ювілейному франківському збірнику тощо. Франко схвалив возня-ківську "найліпше вироблену методу точного скрупульозного до найменших подробиць досліду язикових та літературних явищ" .
    Дослідженню спадщини великого Каменяра М.Возняк присвятив до півтори сотні праць, найбільше за кількістю серед франкознавців свого часу. Це була якась четверта частина наукового доробку вченого. М.Возняк першим ужив термін "франкознавство" і накреслив його орієнтири на широку шкалу і сам працював у цій галузі перманентно, систематично і невтомно, виходячи з конкретно-історичних умов, стану науки й потенціалу матеріалу, що його він знав і розумів так глибинно, як жоден інший учений - його ровесник.
    Аналізуючи франкознавчу спадщину М.Возняка, ми бачимо глибоко усвідомлену концепцію стадіальності у спорудженні задуманого монументального "храму" франкознавства. Перш за все необхідно було подбати про фактичну базу, без якої неможлива жодна галузь науки. Академік розумів, що у складних умовах свого життя та творчості Іван Франко, попри величезну його друковану продукцію, не реалізувався повністю, що цей грандіозний айсберг має надзвичайно цінну підводну частину видимої брили, без висвітлення якої неможливий вимір титанічного організму цієї феноменальної постаті в історії української літератури. М.Возняк здійснює понад 80 публікацій невідомих франківських матеріалів - текстів художніх творів, статей, листів. Це був могутній приплив джерельного надзвичайно цінного фактажу, без якого нині ми франкознавства взагалі уявити не можемо, оскільки часто він мав концептуальне значення. Цілу історичну епоху обіймає та висвітлює монографічна публікація, що її підготував М.С.Возняк: "Листування І.Франка та М.Драгоманова.- Київ, 1928.- 508 с."
    "Чоловіком цілим" постав Франко з його листів до Климентини Попович та Оль-ги Рошкевич, що їх здобув та надрукував цей же невтомний учений. Це вже не лише "причинки" до біографії та світогляду письменника, а й неоціненний скарб жанру епістоли як такої, цілий етап в історії української епістолярії, на жаль, ще не напи-саної. Започатковує М.Возняк з метою вивчення оточення Франка публікацію листів до письменника окремо чи в дослідницьких статтях (листи А.Чайковського, Корнила Устияновича, О.Білінської, М.Коцюбинського, Е.Ожешко, Олени Пчілки та ін.).
    Художні твори (поезії, оповідання Франка тощо) учений не лише публікував, але й інколи виконував складну й філігранну операцію - реконструкцію цілого твору з окремих його фрагментів (повість "Не спитавши броду", оповідання "Іригація"), він же переклав на українську мову деякі Франкові повісті, писані по-польськи.
    "Реконструює" із значним хистом М.Возняк і окремі етапи біографії Франка та відносини його з найближчим оточенням. З цією метою він публікує дві невідомі автобіографії письменника, вияснює теж обставини його арештів, подає бібліографічні дані про Якова Франка-батька, вивчає заплутану історію недопущення Івана Франка до університетської доцентури та незаконного його провалу на виборах до парламенту. На багатому фактичному матеріалі скрупульозно відтворена ціла епопея діяльності письменника в радикальному русі, висвітлені причини його виходу з радикальної партії та вступу до національно-демократичної. Через те, що тут об'єктивно показані погляди Франка на національне питання, розвідка пізніше не передруковувалась .
    У широкий спектр біографічно-світоглядних проблем включає М.Возняк також інтимні зв'язки Франка з Ольгою Рошкевич, Ольгою Білінською, вистежує відгомін "акордів кохання" у Франкових поезіях, оповіданнях, романах, а особливо в листах. Свого роду шедевром такої розвідки є возняківський трактат "Автобіографічний елемент в оповіданні Франка "На дні", де вперше так широко використано листу-вання письменника з Ольгою Рошкевич, пізніше повністю опубліковане у п'ятому, ювілейному, франківському збірникові. На жаль, цю статтю, первісно друковану в "Радянському літературознавстві" (1940), у збірнику "Нариси про світогляд Івана Франка", редакція дещо обкарнала.
    Зв'язки Івана Франка з українською та іншими слов'янськими літературами постійно перебували в полі зору академіка Возняка. Були ґрунтовно вистежені франківські концепції історії української літератури на підставі опублікованих і недрукованих матеріалів, вивчені зв'язки керманича літературного руху на Україні з А.Чайковським, Корнилом Устияновичем, С.Смаль-Стоцьким, М.Коцюбинським, М.Лисенком, І.Карпенком-Карим, П.Грабовським, Лесею Українкою та ін. Знання вченого в царині контактів Франка з російською літературою були настільки ґрунтовні, що він випустив монографію "Іван Франко - популяризатор передової російської літератури" (Київ, 1953) вже після солідних досліджень цієї проблеми у працях М.Пархоменка, даючи нові матеріали. Цікавився академік і зв'язками Франка з польською літературою.
    Щодо художніх текстів франкіани, то наш дослідник основну свою увагу зосередив на первісній стадії їх вивчення, опрацьовуючи проблему едиторських принципів ("Про принципи видання творів І.Франка //Вісник АН УРСР.- Київ, 1951.- С.48-60). Евристичний хист він реалізував у пошуках генезису твору. Лише в синтетичних монографіях ученого є спроба проникнення в серцевину художнього тексту на рівні проблематики і рідше - поетики твору.
    Академік усвідомлював недоліки тодішнього післявоєнного заідеологізованого й звульгаризованого літературознавства (його добра стара академічна школа вигідно від нього відрізнялась) - неувагу до художньої майстерності письменника. Він з радістю вітав кожну спробу дослідження в цій галузі своїх учнів і націлював їх на вищу стадію літературознавства взагалі і франкознавства зокрема.
    Перу М.Возняка належать і перші спроби, і перші успіхи у створенні синтетичної монографії про життя і творчість Івана Франка. Етюдами до такого типу дослідження були возняківські брошури "Життя і значення Івана Франка" (Львів, 1913), "Пам'яті Івана Франка. Опис життя, діяльності й похорону" (Відень, 1916). Завдання та перспективи франкознавства накреслює учений у зв'язку з десятиріччям з дня смерті Івана Франка, у назві статті підкреслюючи первісність етапу франкознавства: "На порозі студій над І.Франком" ("Діло", 1925, №18). Але тільки в післявоєнний час М.Возняк мав змогу видати монографію про свого улюбленого автора з промовистою назвою "Титан праці" (1946). Над удосконаленням цієї монографії працював учений до скону, і вона вийшла вже після його смерті під назвою "Велетень думки і праці: Шлях життя і боротьби Івана Франка" (1958). Книга була синтезом евристичних пошуків дослідника, його історико-генетичного підходу до тексту та ідейно-художньої інтерпретації твору на тлі життя і суспільно-політичної боротьби автора.
    Важлива заслуга академіка Возняка в організації наукового щорічника "Іван Франко. Статті і матеріали". За його участю вийшло п'ять фундаментальних випусків збірника. І найвагомішими були у ньому публікації та дослідження самого М.Возняка (по кілька в одному випуску).
    Слід теж згадати книги зібраних статей академіка Возняка: "З життя і творчості Івана Франка", "Нариси про світогляд Івана Франка". Завдяки попереднім і цим дослідженням франкознавство до сторічного ювілею великого Каменяра підійшло, так би мовити, у всеозброєнні, з міцною науковою базою.
    Різноманітна й напрочуд плідна організаційно-наукова діяльність академіка Возняка у вивченні спадщини найбільшого після Шевченка українського письменника, його власна колосальна продукція з її високим науковим рівнем, виховання франкознавчих кадрів і накреслення перспектив дальших досліджень - усе це дає нам повне право іменувати академіка Михайла Возняка фундатором українського франкознавства.

На початок  


Іван Денисюк

ВАСИЛЬ СІМОВИЧ - ВИДАВЕЦЬ ПОЕЗІЇ ІВАНА ФРАНКА ТА ЙОГО БІОГРАФ

    "Чоловіком доброї волі" назвав Каменяр того, хто простягнув йому руку допо-моги під час хвороби (1908), запропонувавши книжкове видання його першоповісті. Це був тодішній викладач учительської семінарії у Чернівцях, а згодом професор університету й відомий учений - Василь Сімович. Його безсумнівні заслуги для франкознавства ще не оцінені.
    Крім другої редакції "Петріїв і Довбущуків", В.Сімович видає інші твори великої прози Франка - "Захар Беркут", "Перехресні стежки", "Основи суспільності" та брошури їх автора. Та найвеличніше враження ще й досі справляє сімовичівське видання поезії великого Каменяра, на якому ми тут зосередимо увагу: Іван Франко. З вершин і низин: Збірник поетичних творів 1873-1893. У додатку "Зів'яле листя" й "Великі роковини".- Київ; Ляйпціг: Українська накладня, (1920).- 720 с.
    Було це не просте відтворення змісту та структури однойменної збірки. Перед нами специфічний корпус громадянської та інтимної лірики й деяких поем, конгломерат епохальних збірок ХIX ст. - "З вершин і низин" та "Зів'ялого листя" й певних інших речей суспільного значення. Тут містяться одіозні в культівсько-застійницькі часи вірші типу національного гімну "Не пора", згаданих уже "Великих роковин" чи заборонених поезій з циклу "Жидівські мелодії" тощо. Монументальна за своїм обсягом (понад 700 сторінок), висока духом, ця "Книга пісень" Франкових живила читача як підпільна література якихось сім десятиріч, подаючи несфальшований образ поета - речника не тільки соціальних, а й національних ідей.
    Не втратили значення нашої едиторської практики й ті принципи видання по-смерт-ної спадщини письменника, що їх скурпульозно опрацьовано у вступному слові "Від редакції", яке підписав В.Сімович. Вони зводяться до максимального поша-нування волі автора, до орієнтації на його останні прижиттєві публікації текстів. Лако-нічні примітки редакції - пояснення незрозумілих слів чи забутих реалій, таблиця "Спроба хронольогічного впорядковання по збірках віршевих творів Івана Франка 1873-1893" та їх алфавітний покажчик - усе це підсилює наукову вартість видання.
    Та найціннішою у книзі є супровідна стаття Василя Верниволі (псевдонім того ж упорядника) "Іван Франко. Біографічний нарис". Жанр біографії потрактовано широко: це й етапи життєвого та творчого шляху письменника, а водночас і розвиток суспільної свідомості того часу. Наукова розвідка, надрукована на 75 сторінок великого формату, поруч з брошурами Михайла Возняка, належала до вдалих спроб відповіді на поставлені проблеми. Накреслено контури синтетичного образу Франка-універсаліста. Нехай і лаконічно, а проаналізовано й поціновано усі сфери його діяльності й велику кількість творів. У формуванні світогляду досліджуваного автора підкреслюється особлива роль Михайла Драгоманова. Франків соціалізм характери-зується словами самого поета з передмови до "Мого Ізмарагду" (вони у 50-томному зібранні творів пропущені). Це щиролюдський, гуманно-етичний соціалізм, далекий від школи ненависті - класової боротьби, догматизму й денаціоналізації.
    Ще й досі належно не вивчене питання "Франко і суспільність його часу" в інтерпретації Сімовича набуває значення й тому, що воно є свідченням сучасника-очевидця, якому були добре відомі, зокрема, настрої молоді. Якщо старша генерація зачитувалась "Панськими жартами", то молодша - віршами з 1980-го року й тими, що до них близькі. Заборонена для гімназистів збірка "З вершин і низин" тим самим ще більше приваблювала молодь, якій імпонувало новаторство ідей, авторська щирість та енергія молодості: "від тих віршів віє вічно молодий дух поета, вічна молодість із її кращим розумінням життя". На цих віршах і виховувалось молоде покоління, гартувало силу духу, а що вони були висказані гарним поетичним словом, то автор їх ставав для молоді напівбогом. Став їй навіть ближчий, ніж Шевченко, - це Василь Сімович пояснює тим, що повного, безцензурного "Кобзаря" тоді не було.
    Якщо на першому етапі Франко перебуває у стосунках своєрідної конфронтації зі старшим поколінням суспільності, то згодом він виховує маси без огляду на їх вік, доживає до часу, "щоб з гордощами дивитися на те, як, під впливом його думок, із пуп'янка розцвітається чарівна квітка громадянської й національної свідомості серед народу". А для самого народу, - робить висновок біограф, - це було "невеличке засвідчення національно-політичної зрілости: він навчився цінити своїх учителів-вихованників".
    Як не дивно, основні положення праці В.Сімовича, писані сім десятиліть тому, майже не викликають у нас заперечень. Така сила справжнього науково-об'єктивного підходу до вивчення культурної спадщини.
    І все ж, мабуть, нині дискусійною видається тоді загальноприйнята думка, що Франкові краще вдавалися оповідання, гірше - повість, а найслабшими були його драми. Спонукає до роздумів і сімовичівська оцінка поезії "Ідилія": він атестує її як "одну з кращих речей ув українському письменстві". Можливо, справді тут висока алегорія, конкретизована в образі дітей, інтимніша, тепліша, ніж у деяких програмно-символістичних віршах Франка.

На початок  


Іван Денисюк

ФРАНКОЗНАВЧІ ЗДОБУТКИ Й ЗАДУМИ ПРОФЕСОРА І.І.КОВАЛИКА

    Професор І.І.Ковалик, без сумніву, належав до найорігінальніших мовознавців у царині франкознавства. Глибоко усвідомлюючи велич Каменяра - художника слова та вченого, він вивчав його спадщину і накреслював грандіозні плани її студій з такою одержимістю, яка інколи межувала з ірреальністю. Маючи за собою добру сла-віс-тичну школу, І.І.Ковалик безнастанно удосконалював інструментарій наукового пізнання новими методологічними та методичними здобутками, творчо ставив концепції і проблеми, поєднуючи в собі невгамовність темпераменту пошуковця з футурологічним способом мислення. Коли на деяких сусідніх кафедрах дехто десятиліттями воював з вітряками й відьмами - типологією й усім новим, професор Ковалик успішно чи не перший на факультеті користувався сучасними ефективними методами дослідження у їх системно-діалектичному синтезі. У нього не було вульгаризаторства у найзастійніші часи, бо ж учений наш переростав свою епоху. Ось чому його праці не старіються.
    Три напрями серед досить численних франкознавчих робіт І.І.Ковалика окрес-лилися чітко: проблеми наукознавства, лінгвостилістичний аналіз і концепція створення словника мови письменника. У кожному з цих трьох структурних типів досліджень спостерігається своєрідна проекція від de profundis до exelsior. Франкознавець-лінгвіст любив ходити "неготовими дорогами", і його розвідки, як правило, починалися з'ясуванням специфіки обраного наукового напряму, визначенням його складових атрибутів. Отож учений, першим у франкознавстві ставлячи проблему наукознавства, прагне збагнути сутність її взагалі, сутність логіки науки, а вже відтак переходить до аналізу і синтезу франківських думок, тез, положень у цій галузі.
    Франко - міркує дослідник - цінив логіку, тобто науку мислення, яку він ставив "на вступі до наук антропологічних". Наукознавство ж інтерпретує І.І.Ковалик як комплексну науку про науку. У його обсяг входить філософська й наукова методологія, психологія наукової діяльності, економіка науки, історія науки. Своєрідні три гносеологічні висновки з Франкової науки про науку висинтезовує професор: 1) діалектична єдність (монізм), детермінована монізмом природи; 2) системна структура науки; 3) постійний розвиток наукових знань. Накреслює теж учений панораму наукової лінгвостилістичної проблематики в працях Франка. А франкознавству взагалі І.І.Ковалик заповідає дати повну характеристику письменника як науковця на основі ґрунтовного вивчення всієї (друкованої та рукописної) спадщини цього велетня. "Одночасно треба монографічно дослідити вклад Івана Франка в різні ділянки наукових знань для того, щоб показати велич корифея української наукової думки".
    Лінгвостилістичний аналіз Франкового "Гімну" та "Каменярів", що його своєрідно здійснив І.І.Ковалик, можна розглядати як спробу оволодіння методикою проникнення у механізм створення лінгвальними засобами ширшого образу. Зокрема, цікаві спостереження над тим, як структурно різнотипні займеннико-сполучення стають специфічними займенниковими "акордами" у художній словесній гаммі високоемоційної картини "битви" каменярів зі скелями.
    І, нарешті, подиву гідний задум створення на ґрунтовних наукових засадах монументального словника мови художніх творів Франка в умовах відсутності повного академічного видання усієї спадщини письменника. Це воістину каменярсь-ка віра вченого і його заповіт, що така пірамідоподібна титанічна споруда буде можлива "по наших аж кістках". І нехай велична будова ця не могла постати у "часи глухонімії" для української культури й не хутко буде реалізована, все ж тривка фундаментальна основа її закладена - створена глибоконаукова концепція Словника зусиллями його архітектора. І ми з гордістю можемо сказати про незабутнього професора словами поета: "Він жив між нас..."

На початок  

:
. , 1, ., 79000
e-mail: filology@franko.lviv.ua
- '.

,