Кафедра української фольклористики імені академіка Філарета Колесси
Лабораторія фольклористичних досліджень
Філологічний факультет, Факультет культури і мистецтв
Львівський національний університет імені Івана Франка
Музично-меморіальний музей Соломії Крушельницької у Львові

 

Треті Колессівські Читання

 

родина колессів – спадкоємність науково-мистецьких традицій

(до 140-річчя з дня народження Філарета Колесси)

 

Львів, 20–22 жовтня 2011 року

 

 

 

 

 

 

відгуки учасників програма читань учасники читань резюме доповідей оргкомітет читань

 

 

 

 

 

 

 

  ВІДГУКИ УЧАСНИКІВ ТРЕТІХ КОЛЕССІВСЬКИХ ЧИТАНЬ

 

Олександра БРІЦИНА
(кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник, Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України, Київ)

Відвідини Львова щоразу залишають приємні й теплі спогади, особливо ж тоді, коли нагодою для подорожі стають наукові зібрання на зразок Колессівських Читань.
Вони збирають однодумців - людей, яким небайдужа доля української науки та її рівень. Це ж турбує і організаторів, недаремно ж на Читаннях, як і на інших міжнародних наукових зустрічах, науковці мають змогу не тільки поділитися результатами своїх студій, а й почути їх критичне осмислення колегами. Це особливо приваблює, адже саме такі живі дискусії будять думку, наснажують на нові пошуки й дають поштовх для роздумів. Тому з таких зустрічей завжди повертаюся сповнена ідей і натхнення.
Хочу вкотре щиро подякувати всім організаторам за їхню працю, послідовність і наполегливість у втіленні сучасних принципів організації наукових дискусій, а усім учасникам - за подаровану радість спілкування з залюбленими у свою справу колегами.

Щиро Олеся Бріцина
3 листопада 2011 року

 


 

Юрій РИБАК
(кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри музичного фольклору Рівненського державного гуманітарного університету, учасник Третіх Колессівських Читань, секція «етномузикології»)

Треті Колессівські Читання, що мали форму Міжнародної наукової конференції, вже традиційно восени зібрали в стінах Львівського національного університету провідних фахівців різних етнологічних та музикознавчої галузей із віддалених куточків України та з-за кордону. Науковців об’єднала відданість справі, якій присвятили усе своє життя видатні митці та громадські діячі з родини Колессів. Тому розмаїта, на перший погляд, тематика конференційних виступів в абсолютній більшості доповідей по-новому розкривала сутність української культури, головно у сфері фольклорної творчості.
Високий рівень організації читань-конференції вкотре забезпечили співробітники кафедри української фольклористики, які завчасно подбали про добір учасників із дотичними до тематики доповідями, розмістили та постійно оновлювали важливу інформацію на інтернет-сайті. Завдяки цьому кожен зацікавлений міг заздалегідь ознайомитись із програмою конференції, регламентом виступів та тезами доповідей. Протягом двох конференційних днів ці доповіді звучали синхронно в трьох секціях (розділених за аудиторіями) – філологія, етномузикологія та музикознавство – а отже, охоплено широкий спектр наукової проблематики та надано можливість виступити чималій кількості учасників. Щоправда, у цьому проявилася й організаційна прогалина (на щастя, одна), коли накладалися в часі цікаві для багатьох доповіді.
Багато зусиль оргкомітет доклав для пошанування у різних формах родини Колессів (відкриття меморіальних дощок у Львові, Стрию та Піщанах, екскурсія цими місцями, святковий концерт), що дало можливість учасникам заходу проникнутись атмосферою, в якій виховувались та діяли видатні українські митці, а водночас створило умови для тіснішого спілкування поміж собою.
Висловлюючи щиру подяку організаторам та учасникам конференції за примноження слави родини Колессів шляхом продовження їхньої подвижницької праці, популяризацію доробків цих плідних діячів та виявлення до них глибокої людської пошани, слід водночас наголосити на особливій потребі продовження історії Колессівських Читань у наступних наукових конференціях та виданнях матеріалів.

10 листопада 2011 року

 

 

 

ПРОГРАМА ЧИТАНЬ

 Повний текст програми для друку

 

відкриття конференції – четвер, 20 жовтня 2011, 10.00–12.00 год.

 

(аудиторія 312, конференційний зал філологічного факультету)

 

Вітальні виступи:

Марія Зубрицька – проректор Львівського національного університету імені Івана Франка

Ігор Гунчик – заступник декана філологічного факультету

Ксеня Колесса – професор Львівської національної музичної академії  імені Миколи Лисенка

 

Доповіді:

Василь Івашків (Львів). Філарет Колесса і розвиток фольклористики у Львівському університеті.

Софія Грица (Київ). Аналітичний метод Філарета Колесси та його продовження в сучасній парадигматиці.

Мауріціо Неґро (Італія). Союз фольклористів Італії: становлення, юридичний статус, діяльність і перспективи.

 

Відкриття меморіальної дошки Філаретові Колессі на будівлі Наукового товариства імені Шевченка (вул. Винниченка, 26) – 12.30–13.30 год. 

 

 

Регламент виступу:

30 хвилин, з яких 20 хвилин – власне виступ разом з ілюструванням, 10 хвилин – запитання й обговорення доповіді.

Читання відбуватимуться у головному корпусі Львівського національного університету імені Івана Франка (вул. Університетська, 1) в аудиторіях: 305 (Інститут франкознавства, ІІІ поверх), 312 (конференційний зал філологічного факультету, ІІІ поверх), 345 (кафедра української фольклористики, ІІІ поверх).

 

перше засідання – четвер, 20 жовтня 2011, 15.00–16.30 год.

(аудиторія 312, конференційний зал)

Керівник – Василь Івашків

15.00–15.30  Оксана Кузьменко (Львів). Соціально-побутові пісні в едиційній та дослідницькій практиці Філарета Колесси.

15.30–16.00  Михайло Чорнопиский (Львів). Із спостережень над поетикою лемківських пісень у зібранні Філарета Колесси.

16.00–16.30  --

(аудиторія 305, Інститут франкознавства)

Керівник – Юрій Рибак

15.00–15.30  --

15.30–16.00  Олена Мурзина (Київ). Від опори до тоніки. Слідами ладових нотаток Філарета Колесси.

16.00–16.30  Божена Левандовська (Краків, Польща). О pieśniach [muzyce] chasydów.

(аудиторія 345, кафедра фольклористики, кабінет)

Керівник – Андрій Вовчак

15.00–15.30  Ірина Коваль-Фучило (Київ). Михайло Скорик як дослідник наукового доробку Філарета Колесси.

15.30–15.45  Мирослава Циганик (Львів). Яків Головацький в оцінці Філарета Колесси.

15.45–16.0Оксана Дуда (Львів). Порівняльний аналіз жовнірських пісень у публікаціях Філарета Колесси та записах Дмитра Єндика.

16.00–16.3Святослав Пилипчук (Львів). Іван Франко – дослідник народного анекдоту.

Перерва на каву (16.30–17.00, ауд. 345)

 

друге засідання – четвер, 20 жовтня 2011, 17.00–18.30 год.

(аудиторія 312, конференційний зал)

Керівник – Оксана Кузьменко

17.00–17.30  Людмила Іваннікова (Київ). Народознавчі студії Півдня України в оцінці Філарета Колесси.

17.30–18.00  Роксоляна Залеська (Львів), Ірина Коваль-Фучило (Київ). Наукова проблематика листування Філарета Колесси і Марка Азадовського.

18.00–18.30  --

(аудиторія 305, Інститут франкознавства)

Керівник – Ірина Довгалюк

17.00–17.30  Володимир Пасічник (Львів). Володимир Гошовський про Філарета Колессу: pro e contra.

17.30–18.00  Ліна Добрянська (Львів). Передумови створення Кабінету народної музики Львівської консерваторії (ЛНМА імені Миколи Лисенка).

18.00–18.30  Віра Мадяр-Новак (Ужгород). Формування музичної фольклористики на Закарпатті у першій половині ХХ століття.

(аудиторія 345, кафедра фольклористики, кабінет)

Керівник – Святослав Пилипчук

17.00–17.30  Віталій Козловський (Львів). Термін «історична пісня» у науковому дискурсі української фольклористики.

17.30–18.00  Орися Голубець (Львів). Внутрішньо­жанрова класифікація весняних календарно-обрядових пісень.

18.00–18.1Богдан Кріль (Львів). Український фольклор в архіві Ісидора Пасічинського.

18.15–18.3Христина Воробій (Львів). Фольклорний архів Порфирія Бажанського в рукописних фондах Львівської національної наукової бібліотеки імені Василя Стефаника НАН України.

 

Концерт – четвер, 20 жовтня 2011, 19.00–20.15

(Актова зала Університету)

 

Концерт із творів Філарета Колесси

Виступ студентських хорів
Львівського державного музичного училища імені Станіслава Людкевича

Керівники - Надія Поворозник та Оксана Долішна

 

Перегляд фільму "Колесси. Честь і дяка"

 

третє засідання – п’ятниця, 21 жовтня 2011, 10.00–12.00 год.

(аудиторія 312, конференційний зал)

Керівник – Руслан Марків

10.00–10.30  Олена Гінда (Львів). «Фольклорний світ» сучасних українських церковних громад в Італії.

10.30–11.00  Ольга Харчишин, Надія Пастух (Львів). Фольклор українців Молдови як невід’ємна складова української уснонародної традиції.

11.00–11.30  Оксана Лабащук (Тернопіль). Синтактика натального наративу.

11.30–12.00  Олена Чебанюк (Київ). Якісні характеристики часу в українській традиційній культурі і фольклорі.

(аудиторія 305, Інститут франкознавства)

Керівник – Олена Мурзина

10.00–10.30  --

10.30–11.00  Юрій Рибак (Рівне). Порівняльна характеристика обрядових мелотипів українсько-білоруського пограниччя.

11.00–11.30  Ірина Клименко (Київ). Ранньо­тра­диційні ритми брестсько-волинськополісько-підляської зони в контексті українсько-білоруського меломасиву.

11.30–12.00  --

(Музично-меморіальний музей Соломії Крушельницької у Львові, вул. Соломії Крушельницької, 23)

Керівник – Роксоляна Мисько-Пасічник

10.00–10.3Ірина Криворучка (Львів). Епістолярій Філарета Колесси у фондах Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької.

10.30–11.00  Данута Білавич (Львів). Микола Колесса в Музеї Соломії Крушельницької.

11.00–11.3Ксеня Колесса (Львів). Творчі дороги Дарії Колесси-Залєської.  

11.30–12.00  Наталія Самотос-Байрлє (Німеччина). Микола Колесса у власних спогадах.

 

Перерва на каву (12.00–12.30, ауд. 345)

 

четверте засідання – п’ятниця, 21 жовтня 2011, 12.30–14.00 год.

(аудиторія 312, конференційний зал)

Керівник – Олександра Бріцина

12.30–13.00  Ігор Гунчик (Львів). Народна молитва у жанровій свідомості носіїв фольклору та в науковій термінології.

13.00–13.15  Олена Сироїд (Львів). Особливості функціонування й інтерпретації псальми «Ой зійшла зоря вечоровая…».

13.15–13.30  Уляна Парубій (Львів). Огляд замовлювально-заклинальної традиції сіл Турківського району Львівської області.

13.30–14.00  Євген Луньо (Львів). Комуністична й радянська символіка в українській народнопоетичній сатирі.

(аудиторія 305, Інститут франкознавства)

Керівник – Анатолій Іваницький

12.30–13.00  Ірина Довгалюк (Львів). Приватний архів Філарета Колесси у Львові: історія, наповнення, перспективи.

13.00–13.30  Лариса Лукашенко (Львів). Матеріали з Підляшшя в Фонограмархіві народної музики Інституту мистецтвознавства Польської академії наук.

13.30–14.00  --

(Музично-меморіальний музей Соломії Крушельницької у Львові, вул. Соломії Крушельницької, 23)

Керівник – Данута Білавич

12.30–13.0Яким Горак (Львів). Володимир Садовський і Філарет Колесса: до характеристики взаємин.

13.00–13.3Оксана Мартиненко (Львів). Наукові взаємини Філарета Колесси та Федора Стешка в контексті їхнього епістолярію.

13.30–14.0 Северин Тихий (Львів). Концептуальні основи етнографічного сольфеджіо Філарета Колесси.

Перерва на обід (14.00–15.30)

 

п’яте засідання – п’ятниця, 21 жовтня 2011, 15.30–17.30 год.

(аудиторія 312, конференційний зал)

Керівник – Ігор Гунчик

15.30–16.00  Олександра Бріцина (Київ). До питання про методологічні засади наукового збирання фольклору: народна проза.

16.00–16.30  Галина Довженок (Київ). Сучасне розуміння природи фольклору: джерела та тенденції едиційної практики.

16.30–17.00  Оксана Шалак (Київ). Український обрядовий фольклор із околиць Збаража в записах польської дослідниці Северини Шаблевської: методика запису, едиція.

17.00–17.30  Андрій Вовчак, Марія Папіш (Львів). Лабораторія фольклористичних досліджень – один рік системної праці.

(аудиторія 305, Інститут франкознавства)

Керівник – Ірина Клименко

15.30–16.00  Михайло Хай (Київ). Філярет Колесса – дослідник кобзарсько-лірницької традиції (у контексті сучасних кобзарознавчих дискурсів).

16.00–16.30  Лідія Федоронько (Дрогобич). Гаївкові наспіви в музичній традиції східної Дрогобиччини (на пісенному матеріалі сіл Гаї Верхні та Гаї Нижні Дрогобицького району).

16.30–17.00  Христина Ізотова (Львів). Ладканковий шестискладник: проблема мелотипології.

(Музично-меморіальний музей Соломії Крушельницької у Львові, вул. Соломії Крушельницької, 23)

Керівник – Ірина Криворучка

15.30–16.0 Наталя Кашкадамова (Львів). Любка Колесса - українська піаністка.

16.00–16.3Роксоляна Мисько-Пасічник (Львів). Родина Колессів у критичних спостереженнях Василя Барвінського.

16.30–17.0Ірина Зінків (Львів). Жанр обробки народної пісні у творчості Миколи Колесси.

17.00–17.3 Мар’яна Ферендович (Львів). Проблеми репертуару українських хорових товариств Львова періоду 1900-1939 років.

 

шосте засідання: Презентація видань, проектів – п’ятниця, 21 жовтня 2011, 17.30–19.00

(аудиторія 312, конференційний зал)

·          Михайло Хай (Київ) – Хай Михайло. Українська інструментальна музика усної традиції. Київ, Дрогобич, 2011.

·          Олена Мурзина (Київ) – Проблеми етномузикології. Випуск 4. Київ, 2009.

·          Ірина Клименко (Київ) – Проблеми етномузикології. Випуск 5. Слов'янська мелогеографія. Книга 1. Київ, 2010.

·          Юрій Рибак (Рівне) – Етномузика. Випуск 6. Упорядник Василь Коваль. Львів, 2010. Дев’ята конференція дослідників народної музики червоноруських (галицько-володимирських) та суміжних земель (Львів, 24-25 вересня 2010 року): Матеріали. Редактори-упорядники Богдан Луканюк та Юрій Рибак. Львів, 2010. 132 с. Варунків Тетяна. Гаївки галицького Опілля: Фольклорний збірник. Запис і транскрипція Тетяни Варунків. Редакція Юрія Рибака. Галич, 2011. 208 с.

·          Ірина Довгалюк (Львів) – Український фольклор першої половини ХХ сторіччя. Вибірка з фоноколекції Осипа Роздольського. Київ, 2011. CD.

·          Ірина Коваль-Фучило (Київ) – Колесса Філарет. Обнова української етнографії й фольклористики на Західних областях УРСР. Листування Ф. Колесси й М. Азадовського. Упорядкування, підготовка тексту, передмова, коментарі, додатки, покажчик Ірини Коваль-Фучило. Київ: Логос, 2011. 239 с.

·          Наталя Кашкадамова (Львів) – Любка Колесса - українська піаністка. Львів, 2011.

·          Лідія Федоронько (Дрогобич) – Народні пісні сіл Гаї Верхні та Гаї Нижні на Дрогобиччині. Записи, нотні транскрипції, упорядкування Лідії Федоронько. Дрогобич: ВО "Котермак-УЕЛФ", 2008.

 

У програмі презентації – виступ лірників

 

 

Поїздка родинними місцями Колессів – субота, 22 жовтня 2011 року

 

Виїзд зі Львова – 8.00 год. – Зустріч біля головного корпусу Університету (вул. Університетська, 1).

 

        ● місто Стрий – 10.00–13.00 год. – Відкриття меморіальної таблиці Філаретові й Олександрові Колессам на будівлі колишньої Стрийської гімназії.

        ● село Піщани (Татарське) – 13.30–13.45 год.

        ● село Ходовичі – 14.00–15.00 год. – Акафіст у церкві. Екскурсія музеєм Філарета Колесси.

        ● селище Дашава – 15.15–16.00 год. – Відвідання Музичної школи імені Філарета Колесси.

        ● місто Стрий – 16.30–19.00 год. – Святковий концерт (Районний будинок культури). Святкова вечеря. Закриття конференції.

 

19.00 год. – від’їзд до Львова (прибуття до Львова орієнтовно о 21.00 год.).

 

 

 

 

 

 

 

 

УЧАСНИКИ ТРЕТІХ КОЛЕССІВСЬКИХ ЧИТАНЬ

 

ФОЛЬКЛОРИСТИКА

 

Олександра БРІЦИНА
(кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник, Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України, Київ)
До питання про методологічні засади наукового збирання фольклору: народна проза

Андрій Вовчак
(кандидат філологічних наук, доцент, кафедра української фольклористики імені акад. Філарета Колесси, завідувач Лабораторії фольклористичних досліджень, Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів)
Марія Папіш
(старший лаборант Лабораторії фольклористичних досліджень, Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів)
Лабораторія
фольклористичних досліджень – один рік системної праці.

Христина ВОРОБІЙ
(пошукувач Кафедри української фольклористики імені акад. Філарета Колесси, Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів)
Фольклорний архів Порфирія Бажанського в рукописних фондах Львівської національної наукової бібліотеки імені Василя Стефаника НАН України

Олена гінда
(кандидат філологічних наук, доцент, кафедра української фольклористики імені акад. Філарета Колесси, Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів)
«Фольклорний світ» сучасних українських церковних громад в Італії

Орися ГОЛУБЕЦЬ
(кандидат філологічних наук, науковий співробітник, відділ фольклористики, Інститут народознавства НАН України, Львів)
Внутрішньожанрова класифікація весняних календарно-обрядових пісень

Ірина ГРИЩЕНКО
(кандидат філологічних наук, докторант кафедри фольклористики Інституту філології, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ)
Етнічний "Інакший" у народній прозі України

Ігор Гунчик
(кандидат філологічних наук, доцент, кафедра української фольклористики імені акад. Філарета Колесси, Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів)
Народна молитва у жанровій свідомості носіїв фольклору та в науковій термінології

Ольга ДІДИК
(аспірант, Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України, Київ)
Василь Доманицький – збирач та дослідник фольклору

Галина ДОВЖЕНОК
(кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник, Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України, Київ)
Сучасне розуміння природи фольклору: джерела І тенденції едиційної практики

Оксана ДУДА
(аспірант, кафедра української фольклористики імені акад. Філарета Колесси, Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів)
Порівняльний аналіз жовнірських пісень у публікаціях Філарета Колесси та записах Дмитра Єндика

Роксоляна Залеська
(професор, Львівська національна музична академія імені Миколи Лисенка, Львів)
Ірина КОВАЛЬ-ФУЧИЛО
(кандидат філологічних наук, науковий співробітник, Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України, Київ)
Наукова проблематика листування Філарета Колесси і Марка Азадовського

людмила ІВАННІКОВА
(кандидат філологічних наук, науковий співробітник, Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України, Київ)
Народознавчі студії Півдня України в оцінці Філарета Колесси

Василь іВАШКІВ
(доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри української фольклористики імені акад. Філарета Колесси, Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів)
Філарет Колесса і розвиток фольклористики у Львівському університеті

Андрій КЛІШ
(кандидат історичних наук, доцент, кафедра стародавньої та середньовічної історії, Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, Тернопіль)
Родина Колессів та Кирило Студинський: до історії взаємин

Ірина КОВАЛЬ-ФУЧИЛО
(кандидат філологічних наук, науковий співробітник, Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України, Київ)
Михайло Скорик як дослідник наукового доробку Філарета Колесси

Віталій КОЗЛОВСЬКИЙ
(кандидат філологічних наук, науковий співробітник, відділ фольклористики, Інститут народознавства НАН України, Львів)
Термін "історична пісня" у науковому дискурсі української фольклористики

Богдан Кріль
(аспірант, кафедра української фольклористики імені акад. Філарета Колесси, Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів)
Український фольклор в архіві Ісидора Пасічинського

Оксана КУЗЬМЕНКО
(кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник, відділ фольклористики, Інститут народознавства НАН України, Львів)
Соціально-побутові пісні в едиційній та дослідницькій практиці Філарета Колесси

Оксана ЛАБАЩУК
(кандидат філологічних наук, доцент кафедри теорії літератури і порівняльного літературознавства, Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, Тернопіль)
Синтактика натального наративу

Євген ЛУНЬО
(кандидат філологічних наук, науковий співробітник, відділ фольклористики, Інститут народознавства НАН України, Львів)
Комуністична й радянська символіка в українській народнопоетичній сатирі

Руслан МАРКІВ
(кандидат філологічних наук, доцент, кафедра української фольклористики імені акад. Філарета Колесси, Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів)
Філарет Колесса про специфіку фольклорних жанрів

Мауріціо Неґро  / Maurizio Negro
(
Президент Союзу фольклористів Італії / Presidente U.F.I. - Unione Folclorica Italiana, Італія)
Союз фольклористів Італії: шляхи становлення, юридичний статус, діяльність і перспективи

Валентина ПАНТАЛІЄНКО
(доцент кафедри культурології, Національний університет біоресурсів і природокористування України, Київ)
Внесок М.Н.Косич у процес вивчення фольклорної спадщини Чернігівської губернії ХІХ століття

Святослав ПИЛИПЧУК
(кандидат філологічних наук, доцент, кафедра української фольклористики імені акад. Філарета Колесси, Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів)
ІВАН ФРАНКО - ДОСЛІДНИК НАРОДНОГО АНЕКДОТУ

олена сироїд
(асистент, кафедра української фольклористики імені акад. Філарета Колесси, Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів)
Особливості функціонування й інтерпретації псальми «Ой зійшла зоря вечоровая…»

Ольга ХАРЧИШИН, Надія ПАСТУХ
(кандидати філологічних наук, наукові співробітники, відділ фольклористики, Інститут народознавства НАН України, Львів)
Фольклор українців Молдови як невід’ємна складова української уснонародної традиції

Олеся ЦЕРКОВНЯК-ГОРОДЕЦЬКА
(кандидат філологічних наук, вчений секретар, Міжнародна школа україністика НАН України, Київ)
«Українські народні думи» Катерини Грушевської в оцінці Філарета Колесси

мирослава циганик
(аспірант, кафедра української фольклористики імені акад. Філарета Колесси, Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів)
Яків Головацький в оцінці Філарета Колесси

Оксана ШАЛАК
(кандидат філологічних наук, науковий співробітник, Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України, Київ)
Український обрядовий фольклор із околиць Збаража в записах польської дослідниці Северини Шаблевської: методика запису, едиція

Олена ЧЕБАНЮК
(кандидат філологічних наук, науковий співробітник, Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України, Київ)
Якісні характеристики часу в українській традиційній культурі і фольклорі

Михайло чорнопиский
(кандидат філологічних наук, доцент, кафедра української фольклористики імені акад. Філарета Колесси, Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів)
Із спостережень над поетикою лемківських пісень у зібранні Філарета Колесси

 

 

ЕТНОМУЗИКОЗНАВСТВО

 

Оксана ГНАТИШИН
(кандидат мистецтвознавства, доцент, Львівська національна музична академія імені Миколи Лисенка, Львів)
Фольклористичні дослідження Філарета Колесси і Станіслава Людкевича в контексті використання та розвитку ідей попередників

Олена ГОНЧАРЕНКО
(викладач, кафедра ОТМ, теорії, історії музики та художньої культури, Сумський державний педагогічний університет імені А.
 Макаренка, Суми)
а) Весільна мелогеографія (Сумщина) б) Фольклорний архів Дубравіних

Софія ГРИЦА
(доктор мистецтвознавства, професор, член-кореспондент Національної академії мистецтв України, провідний науковий співробітник, Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України, Київ)
Аналітичний метод Філарета Колесси та його продовження в сучасній парадигматиці

Ліна ДОБРЯНСЬКА
(науковий співробітник, Проблемна науково-дослідна лабораторія музичної етнології, Львівська національна музична академія імені Миколи Лисенка, Львів)
До історії створення кафедри музичної фольклористики ЛЬВІВСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ МУЗИЧНОЇ АКАДЕМІЇ імені Миколи Лисенка (40–60-ті роки ХХ ст.)

Ірина ДОВГАЛЮК
(кандидат мистецтвознавства, доцент, кафедра української фольклористики імені акад. Філарета Колесси, Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів)
Приватний архів Філарета Колесси у Львові: історія, наповнення, перспективи

Анатолій ІВАНИЦЬКИЙ
(доктор мистецтвознавства, провідний науковий співробітник, професор, Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України, Київ)
Логічні підстави ритмічної систематики Філарета Колесси

Ірина КЛИМЕНКО
(
кандидат мистецтвознавства,завідувач Проблемної науково-дослідної лабораторії з вивчення і пропаганди народної музичної творчості, Національна музична академія України імені Петра Чайковського, Київ)
Ранньотрадиційні ритми брестсько-волинськополісько-підляської зони в контексті українсько-білоруського меломасиву

Божена ЛЕВАНДОВСЬКА
(Ph. Dr. Instytut Muzykologii Uniwersytetu Jagiellońskiego, Краків, Республіка Польща)
ПІСНІ ПОЛЬСЬКИХ ХАСИДІВ

Богдан ЛУКАНЮК
(кандидат мистецтвознавства, професор, кафедра музичної фольклористики, Львівська національна музична академія імені Миколи Лисенка, Львів)
Музична форма дум

Лариса ЛУКАШЕНКО
(молодший науковий співробітник, Проблемна науково-дослідна лабораторія музичної етнології, Львівська національна музична академія імені Миколи Лисенка, Львів)
Матеріали з Підляшшя в Фонограмархіві Інституту мистецтвознавства ПОЛЬСЬКОЇ АКАДЕМІЇ НАУК

Віра МАДЯР-НОВАК
(викладач, Ужгородське державне музичне училище імені Дезидерія Задора, Ужгород)
Становлення музичної фольклористики на Закарпатті у першій половині ХХ століття

Олена МУРЗИНА
(кандидат мистецтвознавства, в.о. професора, завідувач кафедри музичної фольклористики, Національна музична академія України імені Петра Чайковського, Київ)
Від опори до тоніки. Слідами ладових нотаток Філарета Колесси

Володимир ПАСІЧНИК
(науковий співробітник, Львівська національна наукова бібліотека України імені Василя Стефаника, Львів)
Володимир Гошовський про Філарета Колессу: pro e contra

Юрій РИБАК
(кандидат мистецтвознавства, доцент, Рівненський гуманітарний університет, Рівне)
Порівняльна характеристика обрядових мелотипів українсько-білоруського пограниччя

Маргарита СКАЖЕНИК, Олег КОРОБОВ
(
співробітники Проблемної науково-дослідної лабораторії з вивчення і пропаганди народної музичної творчості, Національна музична академія України імені Петра Чайковського, Київ)
Період Святок у басейні Уборті: обряди, мелотипи, географія

Олег Смоляк
(доктор мистецтвознавства, професор, Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, Тернопіль)
Варіабельність ритмічних форм вірша і мелодії у щедрівках Західного Поділля

Лідія ФЕДОРОНЬКО
(старший викладач, кафедра музикознавства та фортепіано, Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, Дрогобич)
Гаївкові наспіви в музичній традиції східної Дрогобиччини (на пісенному матеріалі сіл Гаї Верхні та Гаї Нижні Дрогобицького району)

Михайло ХАЙ
(доктор мистецтвознавства, доцент, провідний співробітник, відділ етномузикології, Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України, Київ)
Філярет Колеса – дослідник кобзарсько-лірницької традиції (у контексті сучасних кобзарознавчих дискурсів)

 

 

МУЗИКОЗНАВСТВО

 

Данута БІЛАВИЧ
(завідувач наукового відділу, Музично-меморіальний музей Соломії Крушельницької у Львові, Львів)
Микола Колесса в Музично-меморіальному музеї Соломії Крушельницької

Яким ГОРАК
(кандидат мистецтвознавства, доцент, кафедра теорії музики, Львівська національна музична академія імені Миколи Лисенка, Львів)
Володимир Садовський і Філарет Колесса: до характеристики взаємин

Ірина ЗІНКІВ
(кандидат мистецтвознавства доцент, професор, Львівська національна музична академія імені Миколи Лисенка, Львів)
Жанр обробки народної пісні у творчості Миколи Колесси

Наталя КАШКАДАМОВА
(кандидат мистецтвознавства, доцент, професор, Львівська національна музична академія імені Миколи Лисенка, Львів)
Любка Колесса - українська піаністка

Ярема КОЛЕССА
(професор, Львівська національна музична академія імені Миколи Лисенка, Львів)
Робота над технічними засобами диригування в класі Миколи Колесси

Ірина КРИВОРУЧКА
(в.о. директора, Музично-меморіальний музей Соломії Крушельницької у Львові, Львів)
Епістолярія Філарета Колесси у фондах Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької

Оксана МАРТИНЕНКО
(кандидат мистецтвознавства, доцент, кафедра теорії музики, Львівська національна музична академія імені Миколи Лисенка, Львів)
Наукові взаємини Філарета Колесси та Федора Стешка в контексті їхнього епістолярію

Роксоляна МИСЬКО-ПАСІЧНИК
(старший науковий співробітник, Музично-меморіальний музей Соломії Крушельницької у Львові, Львів)
Родина Колессів у критичних спостереженнях Василя Барвінського

Наталка Самотос-Байрлє
(
працівник Музею сакрального мистецтва, Гайдельберґ, Німеччина)
Микола Колесса у власних "Спогадах"

Володимир СИВОХІП
(кандидат мистецтвознавства, директор, Львівська обласна філармонія, доцент, кафедра хорового диригування, Львівська національна музична академія імені Миколи Лисенка, Львів)
Стрілецька пісня в обробці Миколи Колесси (сторінками Великого Співаника Червоної Калини)

Северин ТИХИЙ
(доктор філософії, доцент, Львівська національна музична академія імені Миколи Лисенка, Львів)
Концептуальні основи етнографічного сольфеджіо Філарета Колесси

Мар’яна ФЕРЕНДОВИЧ
(хормейстер, "Галицький академічний камерний хор", Львів)
Проблеми репертуару українських хорових товариств Львова періоду 1900-1939 років

 

 

 

 

 

 РЕЗЮМЕ ДОПОВІДЕЙ

 

 

 

Данута БІЛАВИЧ
(завідувач наукового відділу, Музично-меморіальний музей Соломії Крушельницької у Львові, Львів)

 

Микола Колесса в Музично-меморіальному музеї Соломії Крушельницької

Музично-меморіальний музей Соломії Крушельницької відносно молодий – заснований у 1989 році. Він відразу зайняв помітне місце серед львівських музеїв, адже представляє українську співачку світової слави С. Крушельницьку і є єдиним в регіоні музичним музеєм.

Важливим завданням працівників музею у перші роки Незалежності України стало відновлення пам’яті про незаслужено забутих митців, вшанування корифеїв української музики. Популяризація творчості діячів музичної культури здійснювалася шляхом побудови тематичних виставок-персоналій з фондових матеріалів, проведення музичних вечорів, концертів, вечорів-спогадів у музичному Салоні Музею, на які запрошувалися сучасники, друзі, учні. Завдяки їхнім розповідям відкривались нові грані особистості, невідомі або забуті сторінки з життя митців.

Такі заходи стали дуже популярними серед музикантів-професіоналів та шанувальників класичної музики. Утворилося особливе коло друзів музею, яке складали відомі львівські музичні діячі.

Одним з перших увійшов в число приятелів музею Микола Колесса – композитор, засновник диригентської школи в Західній Україні, патріарх і незаперечний авторитет у царині музики. Незмінно елегантний, усміхнений, доброзичливий Микола Колесса з перших днів діяльності Музею Соломії Крушельницької став частим гостем та учасником усіх музейних заходів. Його участь була дуже цінною, адже уже в той час Микола Колесса залишався одним з небагатьох сучасників Соломії Крушельницької, Василя Барвінського, Станіслава Людкевича, Галі Левицької, а з Любкою Колессою та Модестом Менцинським його поєднували також родинні зв’язки. Маючи чудову пам’ять і дар оповідача, він завжди радо ділився своїми спогадами. Завдяки йому присутні ніби зблизька бачили видатних українських митців, які творили нашу музичну культуру, а разом з тим були цікавими особистостями з неповторними характерами, уподобаннями, звичками, про які так тонко і дотепно оповідав Микола Колесса. Рукопис його спогадів про М. Менцинського є цінним надбанням фондової колекції Музею.

Життя і творчість М. Колесси та його родини також ставали "об’єктами" виставкової діяльності. Впродовж 1993-2007 років було побудовано ряд виставок, присвячених Миколі Колессі, Філарету Колессі, видатному етнографу, музикознавцю, композитору, батькові Миколи Колесси, та Любці Колессі, піаністці світової слави, двоюрідній сестрі композитора. Це виставки: "Микола Колесса у Музеї Соломії Крушельницької" (1993 р.), Виставка до 125-річчя від дня народження Філарета Колесси (1996 р.), "Легенда українського піаністичного мистецтва" (1997 р.), "Ювілей патріарха української музики" (до 97-ої річниці від дня народження М. Колесси) (2000 р.), Виставка до 100-річчя від дня народження Любки Колесси (2002 р.), "Сто світлин з родинного альбому: До 100-річчя від дня народження Миколи Колесси" (2003 р.), "Микола Колесса – Маестро століття" (2006 р.), "Любка Колесса в домі Михайла Грушевського" (2007 р.). Основою для виставок стали фондові матеріали Музею Соломії Крушельницької, а також приватні архіви Миколи, Харитини, Ксенії Колессів, Романа Савицького-молодшого, Наталії Кашкадамової, фонди Державного меморіального музею Михайла Грушевського

 

 

 

 

Олександра БРІЦИНА
(кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник, Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України, Київ)

 

До питання про методологічні засади наукового збирання фольклору: народна проза

Сучасний стан науки вимагає постійного перегляду методологічного інструментарію, врахування новітніх теоретичних пропозицій та технічних можливостей, що стали реальністю й набули поширення на рубежі тисячоліть.

Протягом двох останніх сторіч фольклористи переважно спрямовували свою увагу на пошук майстерних виконавців та фіксацію мистецьки довершених текстів. Однак поряд із сильним «літературоцентричним» струменем і в світовій, і в українській фольклористиці дедалі більшого поширення нині набувають антропоцентричні спрямування, наріжним каменем яких є спостереження над спонтанним функціонуванням усного тексту та врахування виконавської природи фольклору і контекстуальних факторів, які так само, як і риси вербального тексту, визнаються істотними змістоутворюючими чинниками. Це не може не відбитися на завданнях, методиці та результатах збирацької роботи.

На межі ХІХ та ХХ сторіч різку критику видатних збирачів, зокрема В.Гнатюка та Б.Грінченка, викликали фіксації, здійснені за методикою «суцільного» запису (напр., публікація О. Малинки). В тому разі, коли збирач не «відсіював» «неякісні» тексти, а вважав за необхідне зафіксувати максимальну кількість почутого, включаючи й варіанти того самого твору, до поля зору збирачів, і, відповідно, до їх колекцій, потрапляли різні за якістю тексти, що відбивали розмаїтість реальних виявів традиції. За такої позиції збирача проблематичною видається користь питальників, адже відсутність в них того чи іншого питання може програмувати відсутність інформації про певне явище. Спостереження за реальним функціонуванням усної традиції стають особливо істотними, особливо ж в тому разі, коли супроводжуються інформацією про обставини та контекст побутування.

Зауважимо, що наукова цінність таких фіксацій незаперечна з багатьох причин. Запис усних текстів у природному контексті побутування значно збільшує їх автентичність, а врахування обставин виконання не лише за умов «натурального», а й «індукованого» контексту також робить їх інформативнішими не тільки для читача, а й для аналітика, і сприяє їх правильній інтерпретації. Варте уваги й те, що суцільний запис дає адекватне розуміння стану традиції та її жанрового й сюжетного складу, дає можливість оцінити активну й пасивну складову репертуару. Це особливо істотно, адже в переважній більшості випадків дослідники стану традиції минулих століть не можуть з упевненістю стверджувати, що відсутність тих чи інших сюжетів у фіксаціях засвідчує їх реальну відсутність у традиції. «Неповні», «зруйновані» чи «недовершені» тексти майже не мали шансів потрапити до зібрань через їх художню недовершеність (хіба що вони могли стати надбанням рукописних колекцій таких збирачів, як П. Мартинович). Насправді ж ці тексти могли відбивати процес входження в традицію «разових» текстів чи перехід окремих до пасивного репертуару через зміну обставин побутування та потреб аудиторії.

Перелік нових дослідницьких можливостей, що його відкривають записи, здійснені за методикою суцільної фіксації, не вичерпується наведеними прикладами. Однак величезний обсяг зібраної інформації створює й нові проблеми при оперуванні матеріалами. Їх обробка потребує не простої каталогізації та зберігання рукописів в архіві. Цифрові технології, котрі дозволяють отримувати фонофіксації та відеозаписи значного обсягу, вимагають одночасного застосування новітніх пошукових систем, які дозволяють безперешкодно віднайти потрібний для аналізу фрагмент фіксації. В цьому разі дуже істотним стає не тільки створення досконалої розшифровки (скриптури), а й усебічне документування тексту запису, збагачення його звітом про обставини виконання та риси виконавства, а також розробка системи ключових слів (та кореляцій між ними в межах одного поняття), за якими, як показує практика, найпростіше працювати з великими обсягами цифрових фіксацій.

Зміна домінант у збирацькій роботі дозволить перейти від непродуктивних «плачів» з приводу сучасного занепаду фольклорної традиції до активного пошуку й усвідомлення її незнищенної суті, поки існує виконавець та його зацікавлена аудиторія.

 

   

 

Андрій Вовчак
(кандидат філологічних наук, доцент, кафедра української фольклористики імені акад. Філарета Колесси, завідувач Лабораторії фольклористичних досліджень, Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів)

Марія Папіш
(старший лаборант Лабораторії фольклористичних досліджень, Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів)
 

Лабораторія фольклористичних досліджень – один рік системної праці

1 жовтня 2010 року згідно з наказом ректора у складі філологічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка було утворено Лабораторію фольклористичних досліджень. Таким чином рівно двадцятилітні заходи нашої фольклористичної громади над створенням у Львівському університеті спеціальної науково-дослідної інституції для фахового дослідження української фольклорної традиції увінчалися успіхом. Адже питання про відкриття такої лабораторії порушив ще у вересні 1990 року перший завідувач тоді новоствореної кафедри української фольклористики Теофіль Комаринець. Головні напрями праці фольклористичної лабораторії над дослідженням українського фольклору він вбачав у контексті модернізації університетського вишколу майбутніх фахівців-фольклористів через залучення студентства до серйозних наукових проектів, реального спеціалізування у конкретних науково-дослідницьких програмах не лише кафедри й університету, а й України загалом. Саме у такому контексті потрібно говорити про досвід першого року праці сучасної Лабораторії фольклористичних досліджень.

Поява Лабораторії пов’язана з реальною активізацією на кафедрі української фольклористики імені акад. Філарета Колесси з 2004-го року діяльності у такому важливому для української фольклористики напрямі, як документування фольклору. Цей термін охоплює комплекс засадничих наукових заходів – фіксацію або збирання фольклору, транскрипцію записів та архівування здобутих фольклорних документів. Отож, документування фольклору безпосередньо визначає наукову вартість, достовірність і доступність джерельної бази фольклористики – її фундаменту, і в такий спосіб максимально зумовлює можливості й ефективність дальших науково-теоретичних досліджень і поступу нашої науки загалом (Ігор Мацієвський). Таке загострення уваги науковців кафедри на документуванні фольклорних традицій є суголосним з актуальними тенденціями у світовому народознавстві, у якому спостерігаємо нове осмислення об’єкта народознавчого дослідження, розширення і поглиблення предметного поля, розроблення й удосконалення методології, науково-дослідницького інструментарію народознавчої праці.

Поява Лабораторії у 2010 році дала змогу викінчити так званий повний цикл документування української фольклорної традиції, який співробітники кафедри української фольклористики ретельно розбудовували, починаючи з 2004 року, в умовах діяльності кафедри у площинах науково-методологічній (це теоретична розробка засад і методик документування, їх практичне застосування в науково-дослідницькій праці) та навчально-педагогічній (навчання студентів основ документування, їх реальне практикування у науково-дослідницьких документаційних проектах кафедри).

 

   

Олена гінда
(кандидат філологічних наук, доцент, кафедра української фольклористики імені акад. Філарета Колесси, Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів)

 

«Фольклорний світ» сучасних українських церковних громад в Італії

Зростання ролі церковних громад у житті українського суспільства загалом і української діаспори зокрема - тема багатоаспектна й актуальна. Вона потребує уваги науковців різних галузей знань. Дослідження цієї проблематики відсутні й у сучасній фольклористиці, а саме крізь призму традиційної культури і фольклору можна розширити горизонти її бачення. Зверненню до теми спонукає поява низки зарубіжних досліджень, у яких саме у зазначеному ракурсі проаналізовано життя та діяльність церковних спільнот. Розвідки, присвячені фольклорним проявам у житті «прицерковних громад», з’явилися у російській науці, в країні, де християнська традиція не була настільки міцно вкоріненою у свідомість і ментальність громадян, як це історично і традиційно склалося в Україні. Актуалізація зазначеної проблеми обумовлена й тим, що в останні десятиліття межі поняття «фольклор» значно розширилися. В науковому осмисленні сучасних етнографічних артефактів вчені звертають увагу на нові форми субкультур. Світлана Адоньєва, дослідниця новітніх проявів фольклору, слушно зауважує, що у фольклористиці існують передусім уявлення про культурні об’єкти, які є залишками давньої культури, що колись була зруйнована і яку вивчає «кабінетна фольклористика», але існує й величезний корпус нових артефактів, що їх сучасна наука кваліфікує як фольклорні. У першому випадку фольклористика залишається однією з історико-філологічних дисциплін і тоді її об’єктом є минуле. Це традиційний, але не єдиний сьогодні напрямок фольклористики. Сферою наукових спостережень науковців іншого напрямку стають нові культурні артефакти, нові спільноти, що продукують колективні форми культури, які або зорієнтовані на традиційні, або є інноваційними по суті. Народна культура - це постійне відтворення стереотипів і символів, конгломерат нового і традиційного, що у сукупності виявляє існуючі у суспільстві/соціальній групі спільні цінності. Репрезентації «фольклорного світу» як спільної духовної цінності у діяльності сучасних українських церковних громад в Італії й буде присвячено доповідь.

 

 

 

 

Оксана ГНАТИШИН
(кандидат мистецтвознавства, доцент, Львівська національна музична академія імені Миколи Лисенка, Львів)
 

Фольклористичні дослідження Філарета Колесси і Станіслава Людкевича в контексті використання та розвитку ідей попередників

У хронологічному ряду найвидатніших українських етномузикологічних досліджень після О. Потебні і П. Сокальського окреме незаперечно авторитетне місце займають праці Ф. Колесси і С. Людкевича. Особливості сучасної української музичної науки з її усвідомленням власного розвитку як процесу творення наукових концепцій вимагають погляду на концептуальність наукових здобутків обох дослідників у контексті реалізації ними попередніх ідей О. Потебні і П. Сокальського, незважаючи на те, що за своїм теоретичним наповненням (глибиною, арґументацією, широтою охоплених аспектів і ін.) і висновками дослідження Ф. Колесси і С. Людкевича нерівнозначні (підходи (а тому й висновки) обох зумовлювалися передусім професіональними зацікавленнями: Ф. Колесси — як аналітика-теоретика народної творчості, що створив чимало обробок народних пісень; С. Людкевича — передусім "як професіонального композитора-симфоніста, крізь призму власного творчого сприйняття").

Концепцію Ф. Колесси музикознавці розглядають як: 1) єдність розробки методу збирання і нотації фольклору, 2) теоретичних висновків про формування інтонаційно-ладових особливостей, ритміку українських народних пісень, 3) досягнень у вивченні українських пісенних діалектів, 4) проблем слов’янських фольклорних взаємозв’язків. Кожен із перелічених напрямків (складових системи) визначається перевіреними і доведеними аналітично положеннями, що містять сліди впливу певних ідей О. Потебні і П. Сокальського.

Погляди С. Людкевича демонструють передусім його ритмічну концепцію і принципи мелодичної типології, котрими він підготував ґрунт для структурної типології пісенного фольклору. Його дослідження також не позбавлені впливу ідей фольклористів із Східної та Південної України (Харкова та Одеси) О. Потебні та П. Сокальського: деякі їх думки галичани розвинули (наприклад, щодо паралельного вивчення словесного та музичного компонентів народної пісні, розгляду пісні в її еволюції, ставлення до самобутності народнопісенного стилю), інші — заперечили, проте ніяким чином не позбавили своєї уваги. Причиною "помилок" і "промахів" одесита Ф. Колесса вбачав у змішаному трактуванні великоруської і української народної ритміки.

Ф. Колесса успішно продовжив (а С. Людкевич використав) започатковані О. Потебнею аналіз силабічної та синтаксичної будови пісні, систематизацію народних зразків за наспівами і розмірами вірша, цифрові формули їх виразу, можливість моделювання, віднаходження структурних формул, необхідних для впорядкування численних варіантів пісень.

Так, наприклад, Ф. Колесса поділяє думку П. Сокальського і О. Потебні про невластивість "стопного ритму" для українських народних пісень. Його підтримує і С. Людкевич, вважаючи, що ритмічна основа усіх народних пісень однакова і виражається у відношенні ритмічного укладу слів до мелодії.

Подальший детальний аналіз засадничих концептуальних ідей найвидатніших українських фольклористів двох поколінь засвідчив відмінність у розвитку Ф. Колессою і С. Людкевичем думок своїх видатних попередників, ви­кликану різним характером їх підходів. Це не завадило галичанам у своїх працях вийти на високий рівень узагальнення і тим суттєво долучитися до зародження і формування в українському музикознавстві окремого спеціального напряму — етномузикології, котра передбачає методологію структурного, системного, типологічного досліджень.

Панівний у другій пол. ХІХ ст. порівняльно-аналітичний метод О. Потебні і П. Сокальського (з його розподілом складових елементів народної пісні і порівняльним їх вивченням при одночасній її хронологізації) на межі ХІХ—ХХ ст. і перших десятиріч ХХ ст. був продовжений Ф. Колессою і С. Людкевичем і мав у своїй основі регіонально-типологічний "метод відносної хронологізації" з його "ареальним" (регіональним) розглядом народної пісні і якомога точнішим дослідженням її форми.

Переплетення споріднених значущих ідей, котрі циркулювали у свідомості діячів підросійської і підавстрійської України, визначало "філософську атмосферу епохи" — "атмосферу, яка аж ніяк не розпадається на множину "авторських" концепцій, а... становить їхнє... ментальне тло, обволікаючий і направляючий пізнавально-ціннісний контекст". У результаті глибоких різногалузевих наукових досліджень О. Потебня довів, що фольклор якнайбезпосередніше виражає національну своєрідність українського народу. Цю генеральну ідею було активно піднято "на щит" галичанами у нових, вільних від русифікації інтелігенції, культурно-історичних умовах. Тому позиції Ф. Колесси і С. Людкевича щодо природи і розвитку української народної пісенної творчості варто розглядати у контексті особливостей нового періоду, коли в умовах "клаптикової імперії етносів", до складу котрої входив у ту пору Львів, на рубежі століть стали органічно, відповідно до потреб української суспільності, розвиватися релігійна, політична, художньо-естетична і наукова складові українського духовного життя.

Завдяки обом поколінням української інтелігенції, представленим О. Потебнею і П. Сокальським, Ф. Колессою і С. Людкевичем, що сповідували українську національну ідентичність, у т. ч. й у бездержавних середовищах Харкова і Одеси, представлена ними українська культура з виходом у музичне мистецтво вийшла зі статусу провінційної, "обласної" на самостійний шлях розвитку. Своєю діяльністю ця нова українська інтелігенція виразно продемонструвала "спадкоємну тяглість", котра мусила принести (і принесла) "свої плоди, забезпечивши якісний стрибок", зокрема у розвитку української етномузикології.

 

 

 

 

Софія ГРИЦА
(доктор мистецтвознавства, професор, член-кореспондент Національної академії мистецтв України, провідний науковий співробітник, Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України, Київ)
 

Аналітичний метод Філарета Колесси та його продовження в сучасній парадигматиці

1. Silbenzälung – вихідний критерій структурного аналізу словесно-музичного фольклору і його структурної типології у працях Ф. Колесси. Генеза методу.

2. Однорівнева висотна репрезентація мелодичного матеріалу для простеження його інтонаційно-ладової типології. Введення діакритичних знаків у системі нотація-виконавство (думи).

3. Історизм концепції Ф. Колесси як продовження напряму історичної школи І.Франка, М.Драгоманова, М.Грушевського.

4. Парадигматика – включення антропогенного чинника до аналізу фольклорного твору, несприйняття його як одиничного явища, а тільки як множини, що верифікується відносно геопростору і «модусів мислення середовищ». Кожна народна пісня є парадигматичною множиною-серією, що виникає внаслідок просторово-часового руху твору, його семантичних і структурних трансформацій, які обумовлюють атрибутивні зміни народного (не запатентованого авторством твору). Нелінійний, багаторівневий підхід до фольклорного артефакту, який відкриває ланцюжки причин і наслідків його змінності, подібно до біогенетичних змін у природі, її циклічності, поширюються і на фольклор у зв’язку з його залежністю від людини-носія, середовища його перебування, циклів її життя.

5. Рівні ідентифікації варіантів парадигми здійснюються за параметрами: а) тексту; б) ритму; в) мелодії; г) виконавства. Останній параметр синтезує всі попередні, формуючи модус мислення середовища. Зосередження уваги попередніх дослідників на ритміці (Колесса, Людкевич, Квітка, Гошовський) відводило увагу від багатьох детермінуючих чинників розвитку фольклору, а подекуди вело до необґрунтованих висновків, коли ритм використовувано в якості єдиного аргументу генези історичного явища (як, приміром, форми 6+6 для доведення генези білохорватів). Фетишизація ритму, найбільш універсального явища людської природи, втрачає свій сенс, якщо не беруться до уваги усі чинники творення і відтворення народної культури, антропогенних джерел її виникнення і етнопсихологічних факторів впливу на неї. Теорія парадигматики, розроблена в українській фольклористиці, сьогодні широко застосовується у Славії та за межами.

 

 

 

 

Ірина ГРИЩЕНКО
(кандидат філологічних наук, докторант кафедри фольклористики Інституту філології, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ)
 

Етнічний "Інакший" у народній прозі України

Стаття присвячена темі "Інакшого", яка усе частіше складає предмет наукового обговорення у сучасній гуманітаристиці. Концепт "Інакший" входить у контекст наукових інтересів Е. Гуссерля, М. Мід, В. Тупіцина, О. Шпараги, А. Усманової та ін. Проблема етнічної "Інакшості" є предметом наукової зацікавленості А. Цали, Є. Кретковичової, О. Тодорової, Р. Градєвої, О. Бєлової та ін.

Об’єкт дослідження становить народна проза як системна цілісність етнокультурних явищ, що дозволяє з’ясувати природу сприйняття етнічної "Інакшості". Метою дослідження є виявлення специфіки етнічної "Інакшості" з урахуванням етносвітогляду.

У народній культурі сформувалась своєрідна ієрархізація "чужих": деякі інородці та іновірці виявляються менш "чужими", ніж інші. Так, для українця росіяни, євреї, турки, татари, поляки, цигани – інородці та/або іновірці, представники "чужого" етносу та/або "чужої" віри. Проте часто у текстах народної прози все ж вимальовується сприйняття "Інакшості" етнічного "чужого", що проявляється у толерантному сприйнятті етнокультурних відмінностей представника іншого етносу, етноконфесійної приналежності. Можна говорити про додаткову градацію "свій-інакший-чужий", яка обумовлюється специфікою етнокультурного сусідства.

Народна проза є невичерпним джерелом дослідження етнічного та етноконфесійного контекстів для з’ясування природи "Інакшого". Порівняння відомостей про "своїх", "чужих" та "інакших" демонструє специфіку їх стереотипних образів, які зумовлені механізмом сприйняття етнофором інородця та іновірця з позиції "своєї" культури.

Отже, окрім звичної опозиції етнічний "свій-чужий" відкривається перспектива дослідження фольклорної тріади етнічний "свій-інакший-чужий", яка виводить наукові висновки на якісно новий науковий рівень.

 

 

 

 

Яким ГОРАК
(кандидат мистецтвознавства, доцент, кафедра теорії музики, Львівська національна музична академія імені Миколи Лисенка, Львів)

 

Володимир Садовський і Філарет Колесса: до характеристики взаємин

Неможливість змалювання вичерпної панорами контактів між В. Садовським і Ф. Колессою через недостатню детальність дослідження життя і діяльності обох діячів. Доступні джерела розкривають лише контакти 1899-1905 років і вказівок на дальший їх перебіг поки-що не виявлено.

Контакти між обома діячами відкривають малознані досі заходи Ф. Колесси щодо впорядкування церковного співу і систематичного видання творів церковної музики. 1898 року побачили світ два нотні видання – «Перша Служба Божа», упорядкована Ф. Колессою, та «Партитури» (гармонізації коляд) С. Дорундяка. Перші оцінки видань (рецензії П. Музики, рецензія та принагідні дописи Ф. Колесси). 1899 року В. Садовський дав оцінку двом виданням у ґрунтовній статті «З нагоди двох новин на поли нашой церковной музики». Відмінності між збереженим рукописним чорновиком фрагменту тексту статті та її опублікованим варіантом. Недоліки колессівського видання за В. Садовським: неточності відтворення тексту, сумнівна художня цінність деяких номерів, складність для церковних хорів нових творів (Рафаловича, Римського-Корсакова і Лисенка). Роздуми В. Садовського про поширення в Галичині церковної музики російських авторів. Незгода автора з колессівською оцінкою видання С. Дорундяка. Мотиви майбутньої дискусії про національний стиль у відповіді В. Садовського на цю оцінку. Пропозиція В. Садовського Ф. Колессі долучитися до організації з’їзду галицьких музикантів. Доля цього з’їзду. Стаття-відповідь С. Дорундяка і відгомони дискусії у подальших контактах В. Садовського і Ф. Колесси.

На зборах відпоручників «Боянів» 29.06.1901 року Ф. Колесса був свідком створення «Союзу співацьких і музичних товариств» і увійшов до комітету для виготовлення статуту новоствореної організації. Справа з офіційним затвердженням статуту затягнулася. Занепокоєний таким затягуванням справи, В. Садовський зібрав у Перемишлі 21.12.1902 р. галицьких композиторів (у тому числі і Ф. Колессу) для обговорення ситуації і кординації дальших дій. Поява друком «Відозви», підписаної у Львові 10.06.1903 р., про скликання Перших загальних зборів «Союзу…» на 28.06.1903 р. На цих зборах В. Садовський був делегатом від Перемиського «Бояна».

У процесі підготовки до відзначення творчого ювілею М. Лисенка у Львові 1903 р. «Союз співацьких і музичних товариств» доручив Ф. Колессі написання нарису про роль М. Лисенка у популяризації української народної пісні. Нарис Ф. Колесси на засіданнях комісій НТШ рецензував В. Садовський. 7-8.12.1903 р. обоє були присутні на ювілейних лисенківських концертах: В. Садовський рецензував у пресі перший ювілейний концерт, написав статтю про ювіляра, Ф. Колесса мав виголосити слово про ювіляра, але не виступив.

Коли 1905 року у Львові почав виходити «Артистичний вістник», Ф. Колесса подав до друку у журналі свою статтю «Кілька слів про збиранє і гармонізованє українських народних пісень з доданєм листів Миколи Лисенка», рукопис якої перед опублікуванням нез’ясованим чином перебував в руках В. Садовського.

У додатку до доповіді долучений фрагмент статті В. Садовського «З нагоди новин на поли нашой церковной музики» зі збереженого рукописного чорновика, який стосується аналізу «Першої Служби Божої», упорядкованої Ф. Колессою.

 

   

Ірина ДОВГАЛЮК
(кандидат мистецтвознавства, доцент, кафедра української фольклористики імені акад. Філарета Колесси, Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів)

 

Приватний архів Філарета Колесси у Львові: історія, наповнення, перспективи

Філарет Колесса (1871–1947) – фольклорист, музикознавець, композитор, заслужено вважається одним із класиків європейської етномузикології першої половини ХХ століття поряд з такими величинами, як представники берлінської та віденської школи порівняльного музикознавства Карл Штумпф, Еріх Моріц фон Горнбостель, Курт Закс, фін Ільмарі Кроон, угорець Бела Барток, німець Гуґо Мерсман.

ФКолесса залишив унікальний, без перебільшення безцінний фольклористичний архів, який уже понад півстоліття зберігається у родини Колессів у Львові. Втім, незважаючи на значущість цієї збірки документів не тільки для української історії культури, але і європейської, до сьогодні достеменно невідомо, що ж містить ця унікальна колекція: його архів ще й досі не те що належно не опрацьований, але навіть не описаний, хоч були спроби описати та упорядкувати колекцію рукописних документів, зокрема, донькою академіка Дарією Залєською та аспірантом Ярославом Шустом. Все ж їх зусилля були реалізовані лише частково.

Загалом архівний доробок Ф. Колесси складається із рукописної спадщини та колекції фонографічних валиків. Рукописна частина архіву містить автографи його раніше опублікованих теоретичних досліджень, підручників, композицій, а також ще недрукованих праць. Серед наразі невідомих широкому загалу робіт – “Початки козацького епосу”, “Періодизація українського фольклору”, “З царини українського музикознавства”, повний варіант передмови до збірника „Das Volkslied in Österreich”. Належить згадати і про рукопис “Підручника з українського фольклору”, в основу якого лягли лекції, підготовлені академіком для студентів Львівського університету.

Окрему цінність складають рукописні фольклорні матеріали, призбирані Ф. Колессою у різних експедиціях. Це його польові зошити, транскрипції (словесних текстів, вокальних та інструментальних мелодій, які були зроблені як в польових умовах, так і з фонографічних валиків), різні дотичні нотатки. Серед матеріалів, рукописи як уже опублікованих збірників (з Лемківщини, Полісся), так і ще не виданих (з Гуцульщини, Бойківщини, Руський збірник (1000 пісень) проекту „Das Volkslied in Österreich“). Збережено також унікальні документи, пов’язані з участю Ф. Колесси у конкурсі, оголошеному задля запису народних волинських пісень у 1933-35 роках, який проводила кураторія Волинського шкільного округу.

У архіві зберігається багато світлин, а також і велика епістолярна спадщина, лише незначна частина якої була опублікована.

Усі рукописні матеріали в архіві згруповані за такими основними рубриками:

1. Науково-педагогічний доробок; 2. Фольклорні записи; 3. Бібліографія; 4. Композиції;

5. Педагогіка; 6. Інституції; 7. Біографічні матеріали; 8. Матеріали до історії музичного життя Галичини; 9. Архівні матеріали інших осіб.

Важливою складовою Колессівського архіву є колекція фонографічних валиків, яка заслуговує на особливу увагу та спеціальне опрацювання. Ці фоноциліндри у 1904-1910  роках від кобзарів і лірників рекордували Ф. Колесса, Леся Українка, Опанас Сластьон та Олександр Бородай реалізуючи проект української інтелігенції із збереження мелодій дум. Зафіксовані на валики мелодії в транскрипції та упорядкуванні Ф. Колесси у 1910 та 1913 році були опубліковані.

Загалом в архіві знаходиться чимало цінних та важливих документів, які суттєво доповнюють, а то й частково спростовують, загальновідому біографію Ф. Колесси, уточняють ті чи інші дати окремих сторінок його біографії як вченого, педагога, громадського діяча.

Серед завдань на майбутнє – підготовка та публікація каталогу-опису архіву, створення електронних копій документів і матеріалів, видання неопублікованих праць (наприклад, Підручника з українського фольклору, збірника бойківського фольклору та ін.), повторна публікація раритетних статей, оцифрування фонографічних валиків Ф. Колесси з подальшим укладанням презентаційного CD.

 

 

 

 

Галина ДОВЖЕНОК
(кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник, Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України, Київ)

 

Сучасне розуміння природи фольклору: джерела І тенденції едиційної практики

Застосування сучасною фольклористикою нових засад розуміння сутності фольклору природно має відбитися на характері роботи з рукописною спадщиною та едиційній практиці. По-новому представлені матеріали можуть у цьому разі значно збагатити наше уявлення про, здавалося б, давно відоме. Зміна ракурсу погляду дозволяє побачити те, що оминалося попередниками, зорієнтованими на традиційне розуміння фольклору й завдань фольклористики. Для аудиторії, знайомої з дискусіями останніх років, не варто розтлумачувати цей аспект додатково. Скажемо лише, що самі носії та проникливі збирачі інтуїтивно прагнули показати народну культуру та окремі її прояви «зсередини», значно багатше, аніж це практикувалося дослідниками та збирачами, які тривалий час дивилися на неї «іззовні» в полоні методологічних упереджень свого часу. Прикладом цього може бути інформація, яку давали виконавці, навіть обмежені рамками питальників, надаючи їй об’ємності, властивої явищам у живому побутуванні. Це яскраво видно, наприклад, у відповідях баби-бранки Прузини Вознюк на програму В. Кравченка «Родинний побут», які містять не тільки «голу» інформацію, а в живій оповіді несуть й істотну додаткову. В разі готовності збирачів «почути» виконавців, ті розкривають обставини побутування творів, які вияскравлюють багатоманітність їх змісту, що виявляється, наприклад, у побутуванні прислів’їв у різних контекстах (зібрання Номиса, інформації Д. Компанець та ін.). Часом матеріали, зафіксовані від носіїв, настільки об’ємні і «переобтяжені» інформацією, що викликають у деяких дослідників сумнів у їх автентичності та навіть у існуванні самих носіїв (респонденти П. Мартиновича).

Тому зовсім не парадоксально те, що при виданні рукописів часто втрачається чимало інформації, яку збирачі вважали за потрібне відтворити в рукописах, а видавці свідомо її ігнорували. Деякі рукописні колекції взагалі були приречені на забуття, як «неформат», оскільки не вкладалися в рамки уявлень, сформованих фольклористичною спільнотою та видавцями. Тож архівні матеріали дають значно ширше уявлення про життя фольклору, бо не обмежуються самими вербальними текстами, а відбивають обставини побутування, риси виконання, спадкоємність традиції та місце творів в народній свідомості.

Враховуючи сказане, відзначимо, що видання з нових едиційних позицій вимагають не тільки архівні матеріали, але й уже видані попередниками, наприклад, томи серії «Українська народна творчість». Це стосується тих томів, які через ідеологічні чи методологічні причини містять переважно вербальні тексти, ігноруючи контекст побутування, виконавські чинники і т. ін., зокрема, йдеться про «Історичні пісні», «Колядки та щедрівки» (на відміну від таких томів, як «Весільні пісні», певною мірою «Прислів’я та приказки» та ін.). У цьому сенсі «пощастило» виданню корпусу дум, упорядники якого нині мають можливість уникнути прорахунків видавничої практики минулого.

Висловлені думки стосуються виключно видань наукового типу, тому читацькому загалу, налаштованому на переважаючі в сучасній едиційній практиці науково-популярні публікації фольклорних матеріалів, такі пропозиції можуть видатися неприйнятними. Проте фахівці мають бути забезпеченими відповідними джерелами. Тож питання полягає не в тому, щоб вивищувати один тип видань над іншими, а в тому, щоб, як і інші держави з розвинутою наукою і культурою, Україна формувала розгалужену систему видань різного типу й призначення.

 

   
 

Роксоляна Залеська
(професор, Львівська національна музична академія імені Миколи Лисенка, Львів)
Ірина КОВАЛЬ-ФУЧИЛО
(кандидат філологічних наук, науковий співробітник, Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України, Київ)

 

Наукова проблематика листування Філарета Колесси і Марка Азадовського

У доповіді проаналізовано наукові проблеми фольклористики, порушені у листуванні видатних дослідників української і російської усної народної творчості Філарета Колесси і Марка Азадовського. Цікаво, що деякі провідні питання усної словесності були предметом зацікавлення і Філарета Михайловича, і Марка Константиновича. Так, ці вчені автори фундаментальних праць з історії української і російської фольклористики відповідно, вони обидва тривалий час студіювали народний епос (Колесса - українські думи, а Азадовський - російські билини), обидва дослідники є авторами праць про похоронні голосіння.

 

 

 

 

Ірина ЗІНКІВ
(кандидат мистецтвознавства доцент, професор, Львівська національна музична академія імені Миколи Лисенка, Львів)
 

Жанр обробки народної пісні у творчості Миколи Колесси

Діалектологічний принцип вивчення музичного фольклору, що виник у фольклористиці на початку ХХ ст. (Б. Барток), в Україні отримав розвиток у перші десятиліття ХХ ст. («Гуцульщині» В. Шухевича, «Галицько-руських народних мелодіях» (1906-07) Й. Роздольського - С. Людкевича, «Народних піснях з Галицької Лемківщини» (1929) Ф. Колесси, «Українських народних мелодіях» К. Квітки, 1922). Він спонукав активний розвиток композиторської творчості, заснованої на втіленні фольклоризму нового типу.

Ідея творчого опрацювання регіонального фольклору була надзвичайно близькою Миколі Колессі. Жанр обробки народної пісні у його творчості зайняв домінуюче місце, до нього композитор звертався упродовж усього життя.

Найцінніші під мистецько-стильовим оглядом новації М. Колеса здійснив наприкінці 1920-х – на початку 1930-х років, звертаючись до пісенного матеріалу західних (Лемківщина, Гуцульщина, Волинь) та північних (Полісся) регіонів.

Предметом розгляду обрано цикл «Лемківських пісень» для жіночого голосу і фортепіано як достатньо показового за музичною поетикою, де знайшли відбиття новітні риси Колессиного стилю кінця 1920-х – початку 1930-х років.

При зверненні до маловідомого для української професійної музики того часу шару західноукраїнської народнопісенної культури Колеса прийшов до вільного типу розробки пісенних зразків, досяг високого мистецького рівня в їх осмисленні.

Текстовий матеріал циклу приваблює гострою характеристичністю, образною лаконічністю, реалістичністю образно-психологічних характеристик,

досконалим втіленням діалектних особливостей поетичного тексту. Зазвичай це живі образки з натури, що відтворюють багатий мінливий внутрішній світ людини. Тут і мотиви кохання, перешкод на шляху досягнення щастя, дівочих переживань («Повідж же мі»), сценки весілля «Одкаль павичка летіла», здатності творити прекрасне і дарувати його людям («Співаночки мої»), переплетені з мотивами природи («З-поза гори місяць зишов», «Ой горами волоньки», «Високий брежок»).

Дослідники лемківської народної пісенності (Ф. Колесса. С. Грица) окреслюють в її історичному розвитку два пісенні типи: архаїчний та новітній. Риси архаїчного шару лемківської пісенності відбилися в обробках «Вечюр юж мі, вечюр», «Шуміла дзедзіна», «Чи то мі ся видит», «Люляй же мі, люляй», «Ой співаночки мої». Рисами новітньої лемківської пісенності позначені «Повідж же мі», «З-поза гори місяць зишов».

Одним з джерел Колессиного новаторства стала ладо-інтонаційна самобутність народного мелосу, зокрема, кварто-квінтове груповання тонів мелодики та активна ладова змінність вузько обсягових ладових форм. Не меншою оригінальністю вирізняється ритмічна будова вірша – дворядкова (6 +6), трирядкова (4+4+3) та чотирирядкова (4+4+5+3). Метроритмічне багатство вказує на південно-, західнослов’янські та угорські впливи (Ф. Колесса). Зовнішня «нерозвиненість» форми вірша приховує свободу метрики і ритмічного пульсування, акцентно-ритмічної гри, вільного розширення і звуження тактів («Ой горами волоньки». «Зозуленька кукат»), що викликає поліритмічні фактурні накладання у фортепіанній партії.

Новаторський характер обробок лемківських пісень проступає також в їх гармонічній мові – залученні в гармонічну вертикаль дисонансних звуків внаслідок вільного трактування ладових функцій народних ладів, що створює не лише їх специфічний тембровий фонізм, але й формує специфічний процесуально-динамічний тип драматургії, архітектоніку в цілому. Виникають складні багатошарові акордові конструкції кварто-квінтової, кварто-тритонової та терцієвої будови з рясною хроматизацією (нон-, ундецимакорди з альтерацією акордики D i S груп). У деяких обробках виникають окремі зони нестійкості завдяки еліптичним послідовностям («Повідж же мі»), «Одкаль павичка летіла», «Високий брежок»).

Обробки «Народних пісень з Лемківщини» в українській музиці 1920-х – 1930-х років виявили новий підхід Миколи Колесси до жанру обробки народної пісні в її регіональних відмінах. Поруч з обробками Л. Ревуцького в українській музиці вони започаткували новий етап у розвитку жанру обробки народної пісні.

 

   

 

Анатолій ІВАНИЦЬКИЙ
(доктор мистецтвознавства, провідний науковий співробітник, професор, Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України, Київ)
 

Логічні підстави ритмічної систематики Філарета Колесси

1. У вступному слові до "Ритміки українських народних пісень" Ф.Колесса окреслив завдання: "окреслити основи української народної ритміки в її теперішньому стані і подати по змозі повну систематику пісенних форм".

2. На сторінках названого видання це завдання виконане: с.42-189. Розділ V "Відношення української народної ритміки до книжної версифікації" (Колесса Ф.М. Музикознавчі праці. Київ, 1970, С. 190-233) не належить до окресленої нами проблематики, оскільки по-перше, між фольклором і середньовічною версифікацією немає типологічного зв'язку (тематичний частково є, але то вже інша культура й стилістика, що постала з античних версифікаційних запозичень), по-друге, між середньовіччям і неолітичною культурою, до якої належать найцінніші давні обрядові пласти українського фольклору, в тому числі й музичні, немає аналогій. Наприклад, ритміка, лад, мелодика, строфічна форма обрядових пісень не перебуває ні в яких стосунках з гомофонно-гармонічним стилем, народженим у XVI-XVII століттях.

3. Ф. Колесса виконав зразкову класифікаційну працю. Але, при усій її цінності, мусимо вказати на її як достойність, так і емпірично-статистичну обмеженість: видатний вчений на той час зробив звід, який відповідав тогочасним науковим категоріям. Насамперед це слідування позитивістським методам (експериментальна перевірка і відмова від еволюційно-гіпотетичних побудов).

4. Те, що Ф. Колесса засновувався на складочислових формах і залишив поза увагою музичну ритміку, не вважаємо за значний недолік праці. Врешті, типологія в більшості випадків зводиться до ритміки, а вона, з увагою на сьогоднішні досягнення в моделюванні, враховує і віршування (пісенне) і музичну форму. Систематика пісенних форм Ф. Колесси і досі залишається головною довідковою працею як для філологів, так і музикознавців.

5. Звернемо увагу на інше - на увагу вченого до синтаксичної проблематики. А з нею пов'язане історичне розуміння фольклору. Тут Ф. Колесса виявився набагато попереду свого часу. Синтаксичні сторони фольклорної форми – не лінгвістична проблематика. Синтаксис уособлює можливості хронологізації фольклору. Але й більше: аналіз синтаксичних форм та їх розвитку дозволяє ототожнити ступені розвитку мислення. Отже, систематика ритмічних форм фольклору спирається на неусвідомлені (і в часи Ф. Колесси, і в наш час) закони логіки.

6. Велика праця Ф. Колесси (С. 42-189) була виконана чисто емпірично. І це робить йому честь. Адже увійти в приховану логіку системи (фольклорних форм) і віддати немало часу й зусиль, щоб відкрити її приховану упорядкованість, – це ознака справжнього наукового мислення.

7. У музичному фольклорі (вірші як такі не існують – вони завжди співаються) діють закони дозування часу. Цей час може бути явний (як у коломийці), а може стискатися (зрідка) або розширюватися (частіше). Але цей співочий час у підсвідомості народного виконавця завжди спирається на типологічну модель. Найдоступніше вона виочнюється у вигляді складочислових формул (5+5), (4+4) тощо. На цьому заснована систематика Ф. Колесси. Але це перший ступінь. Ступінь складочислово-ритмічних моделей. Формування цих моделей спирається на основні фігури логіки: дипластії (тотожність), бінарні опозиції (протиставлення), композиції бінарностей тощо.

8. Надзвичайно продуктивними є висловлювання Ф. Колесси, які торкаються історичних стадій музично-фольклорного мислення. Вчений виділяє в українському фольклорі дві поетапні форми становлення строфіки: паратактичні (складно-сурядні, вважає, що вони становлять більшість) форми. З погляду фігур логіки вони становлять варіативний ряд серіацій (як мовні складносурядні речення). Наступні, гіпотактичні (аналог складнопідрядного речення) форми, як вважає Ф. Колесса, постали разом з виникненням лірики.

Згідно з сучасними науковими поглядами, паратактичні форми (і текстові й музичні) виникли в ранньому неоліті (V-IV тис. до н.е.). Розвиток гіпотаксису розпочався у 3 тисячолітті до н.е. і цілком оформився до пізнього Середньовіччя.

 

   
 

Ірина КЛИМЕНКО
(
кандидат мистецтвознавства,завідувач Проблемної науково-дослідної лабораторії з вивчення і пропаганди народної музичної творчості, Національна музична академія України імені Петра Чайковського, Київ)
 

Ранньотрадиційні ритми брестсько-волинськополісько-підляської зони в контексті українсько-білоруського меломасиву

Класичним методом української школи є визначення пісенних типів шляхом їх силабо-ритмічного моделювання. Багаторічні дослідження східнослов’янських музичних традицій виявили спільність типології ранніх музичних форм – календарних і весільних – на великій території, що охоплює Україну, Бєларусь, суміжні області Росії та Польщі. Сьогодні для досягнення співставності локальних ритмічних структур з інорегіональними власне типологічного аналізу вже недостатньо – потрібно враховувати щей фактор впливу регіональних стилістичних норм, що проявляють себе в крупномасштабних формотворчих тенденціях, зокрема, у «ритмічних алгоритмах». Інструментом до студій такого роду є макроареалогія. Загальна картина перетину різних «ритмотворчих векторів» поки лиш намічена. В руслі тенденції поділу українсько-бєларуського ареалу за параметром «тримірність (ямб) / двомірність (спондей)» на «ямбічний захід+північ» і «спондеїчний центр+схід» своє місце може знайти й пропонована в статті інтерпретація брестсько-волинськополісько-підляської зони як претендента на статус ядра ареалу модельних ямбічних форм.

 

   

Божена ЛЕВАНДОВСЬКА
(Ph. Dr. Instytut Muzykologii Uniwersytetu Jagiellońskiego, Краків, Республіка Польща)
 

ПІСНІ ПОЛЬСЬКИХ ХАСИДІВ

Хасидизм – це єврейський релігійний напрям містичного характеру. Він повстав у XVIII столітті як один з напрямів іудаїзму на східних землях тогочасної Речі Посполитої (сьогодні терени України). Згідно з хасидською традицією, музика і танець були одним зі способів досягнення радісного захоплення, вони були формою розмови з Богом, якому треба служити з радістю, виражаючи її в співі і танцях. Ніггуни (хасидські мелодії) давали змогу людині показати глибокі емоції, яких не можна було виразити навіть словами ревної молитви. Деякі мелодії були призначені для виконання в синагозі та мали літургійне значення. Інші виконувалися під час зібрання навколо столу рабіна і спільного споживання страв, званого Tish.

Ніггун – це хасидське слово, яке означає майже те саме, що і мелодія, яка могла бути заграна або заспівана. Однак це поняття не охоплює популярних і народних пісень, які були спільними для всіх хасидів і для єврейської культури загалом. Основною прикметою хасидських ніггунів є наявність різноманітних музичних впливів, зарівно як мелодій, які походять з різних джерел, так і стилізованих. Можна зауважити зв’язок з народною традицією як України, Угорщини і Румунії, так і балканською й орієнтальною. Загалом хасиди зібрали великий репертуар мелодій: запозичених і новоскомпонованих, які презентують різні форми, жанри і стилі.

Під час Другої Світової війни більшість хасидів загинула. Ті ж, які виїхали до Ізраїлю, там вже після війни почали відроджувати свої згромадження. Впродовж кількох останніх років хасиди щороку приїжджають до Польщі на цвинтар, де поховані їхні цадики. Після молитов і вечері співають ніггуни і танцюють. У рефераті будуть представлені жанри хасидських мелодій і співи хасидів з Лелова. Будуть також показані фрагменти фільму про одне з таких зібрань.

 

   

Богдан ЛУКАНЮК
(кандидат мистецтвознавства, професор, кафедра музичної фольклористики, Львівська національна музична академія імені Миколи Лисенка, Львів)
 

МУЗИЧНА ФОРМА ДУМ

Думам властивий т.зв. вільний або речитативний ритм, хоча правильніше було б назвати його синтаксичним, оскільки він заснований на синтаксичному паралелізмі – схожому викладі однотипних побудов у суміжних частинах. Інші елементи музичної мови (як тривалості, акценти, цезури) не беруть участі у творенні синтаксичного ритму. Тривалості його ритмічних малюнків не підлягають принципу кратності й, природно, не групуються в долі. Акцентуація тут довільна та залежить від позиції наголошених і ненаголошених складів у поетичному тексті, якому, зі свого боку, непритаманна ні квалітативна, ні квантитативна впорядкованість. Відповідно різне число складів у його рядках (від 4 до 20) зумовлює часову нерівномірність одиниць музичної форми.

Отже, єдиний ритмоутворювальний елемент у думах – це схожість синтаксичної моделі періодичних утворень, званих уступами, що відмежовуються один від одного виразним кадансуванням і глибокою цезурою.

В основі уступів, що роблять враження повної імпровізації (спонтанного творення в момент виконання), лежить опорна, базова формула, яка щораз отримує нове варіантне втілення. Кожен виконавець зазвичай послуговується власною формулою, і різниться вона не тільки конкретним звуковим наповненням, послідовністю опорних точок, але й своїм синтаксичним складом, що залежно від "школи" та хисту виконавця відбігає тією чи іншою мірою від узагальненої думової норми.

Такий еталонний уступ включає три розділи: зачин, співомову та кінцівку. Вони, у свою чергу, базуються на кількох вузлових моментах.

У зачині виділяються два складники – акцентований вигук й орнаментальне продовження, яке може набувати вигляду вельми розвинутої фіоритури.

Співомова охоплює більшу частину уступу. На неї складається музичне речення, варіантно відтворюване довільну кількість разів залежно від потреб словесного тексту. Своєю внутрішньою будовою співомовне речення близько нагадує одну з типових схем псалмодії, де розрізняються три компоненти: ініція, рецитація та клаузула. Ініція – це підхід до першого акцентованого звуку, яким починається рецитація. Рецитація ж основана на простому репетиціюванні або, частіше, на оспівуванні зверху та знизу верхнього опорного тону ("мелодичної домінанти"). Завершує рецитацію плавний спад до сталої півкадансової зупинки – клаузули, що практично не репетиціюється.

І нарешті, складовими кінцівки – своєрідного розширеного каденційного розчерку – є коротка рецитація (споріднена зі співомовною або ж особлива, неподібна до неї) та співний за характером і часокількісним ритмом, мелодично вельми мережаний перехід на головний устій.

Узагалі ж будова уступу в різних співців і навіть в одного співця під час виконання думи може більш чи менш радикально змінюватися переважно шляхом випущення окремих її частин як на рівні розділів формули, так і їхніх компонентів, за винятком її серцевини – співомовної рецитації, яка ніколи не випускається і нічим не підмінюється. Мінливість думової форми кобзар Михайло Кравченко тлумачив так: "Е, то вже всякий так, се ж не пісня. Як підійде, знаєте: іноді й коротко, а іноді й довше буде... То вже всякий так: те забуде – друге вигада, або й од іншого згадує що-небудь. То вже у пісні друге діло, а тож таки!.."

 

   

Лариса ЛУКАШЕНКО
(молодший науковий співробітник, Проблемна науково-дослідна лабораторія музичної етнології, Львівська національна музична академія імені Миколи Лисенка, Львів)
 

Матеріали з Підляшшя в фонограмархіві Інституту мистецтвознавства Польської Академії Наук

Історія звукових архівів Польщі
Початки архівування в Польщі (Познанський архів, Центральний фонографічний архів). Фонограмархів Інституту мистецтвознавства ПАН. Діяльність Ядвиги та Мар’яна Собєських. Акції збирання музичного фольклору.

Структура Архіву
Фонд аудіозаписів: наповнення та носії. Фонд відеозаписів. Документація, або т. зв. Фонд незвукових матеріали (
Dział Dokumentacji Nienagranej).

Наукова та видавнича діяльність
Планування експедицій, систематизаційна, транскрипторська робота. Публікації, в тому числі антології традиційної музики регіонів Польщі (
Polska Piesn i Muzyka Ludowa zrodla і materialy). Аудіо видання. Оцифрування. База даних. Інша діяльність.

Експедиційна діяльність Інституту мистецтвознавства ПАН на Підляшші
Перша експедиція на Підляшшя та її учасники. Експедиції Я. та М. Собєських. Дослідження Яна Садовника. Записи Ярослава Ісаковського. Робота Яніни Шиманської. Публікації на основі підляських матеріалів.

Матеріали з Підляшшя: сучасний стан та перспективи
Кількісна та якісна характеристика, носії, оцифрування. Проблеми та недоліки опрацювання. Підготовка до видання тому „Podlasiа” із серії „
Polska Piesn i Muzyka Ludowa”, його зміст.

 

 

 

 

Євген ЛУНЬО
(кандидат філологічних наук, науковий співробітник, відділ фольклористики, Інститут народознавства НАН України, Львів)
 

Комуністична й радянська символіка в українській народнопоетичній сатирі

Серед усього розмаїття української народнопоетичної політичної сатири ХХ ст. окреме місце посідають мотиви висміювання й зневаження комуно-радянської символіки. Йдеться про партійні й державні атрибути: червону п’ятикутну зірку, перехрещені серп і молот як малий герб чи основний компонент великого радянського герба, червоний прапор.

Кількісно ці мотиви не є чисельними, оскільки мають своїми об’єктами лише три статичні предмети або, якщо говорити конкретніше, знаки-символи із офіційно констатованою семантикою. Звідси і не надто широкі можливості для різноманітної й об’ємної ідейно-художньої інтерпретації на відміну від сатиричного трактування динамічних і різноаспектних у своїй суспільній сутності історичних осіб чи явищ. Єдиний потенціал для оригінального ідейно-поетичного вираження – це змалювання цієї символіки крізь призму чи на тлі різних за часовою приналежністю й суспільною сутністю та значимістю подій, явищ, осіб.

Водночас зазначені сатиричні мотиви в особливий спосіб вирізняються своїм абстрактно-узагальнюючим ідейно-тематичним змістом і динамічною функціональністю. Адже, виходячи із умовності і відносності символу, партійно-державна символіка з одного боку концентрує і репрезентує основну, найвищу ідейно-світоглядно-ціннісну сутність тієї чи іншої декларованої ідеології та політики. Водночас вона, через свою малу й предметну форму, є оптимально дієвим і динамічним носієм і поширювачем цієї сутності у масовій свідомості. Звідси, беручи за об’єкти ворожу символіку, політична сатира чи не найвищою мірою досягає основної своєї функції – нищити політичного ворога через дошкульне й принизливе осміяння і зневагу його найбільших, певним чином навіть сакралізованих ідейних цінностей.

Зазначені мотиви зустрічаємо в антирадянському, а також націоналістичному, повстанському пісенно-поетичному фольклорі, який з об’єктивних і суб’єктивних причин записаний далеко не повністю. Отож на сьогодні у нашому розпорядженні разом з варіантами й видозмінами є понад півтора десятка творів, частина з них – із друкованих джерел, частина – власноручні записи. Це передовсім жанри з інтенсивними зображально-виражальними можливостями, оперативні й мобільні у творенні й побутуванні частівки та інші монострофи, паремії – головно прислів’я і приказки, повстанські колядки, виселенські пісні, пародії, сатиричні пісні та ін.

В одних випадках аналізовані мотиви реалізовуються в окремих цілісних творах, передовсім малих жанрів. В інших же випадках, у більших за розміром творах сюжетного плану вони як окремі структуротворчі елементи разом з іншими мотивами формують змістовну тканину і структурну основу твору. Водночас відомі випадки, коли внаслідок міжжанрової дифузії та трансформації один і той сам мотив побутує в одному випадку як окремий твір, в іншому – лише як складовий компонент. Таке явище є свідченням тривалого й інтенсивного побутування цих мотивів, а також їхньої ідейно-художньої значимості.

Як показують фактичні матеріали, досліджувана сатира зародилася у Центральній і Східній Україні як художньо-поетична реакція на колективізацію, голодомор, політичні репресії та інші гнітючі реалії радянської дійсності. Згодом, після вересня 1939 р. ці мотиви поширилися й у Західній Україні. Водночас тут виникли й нові оригінальні мотиви сатири на комуно-радянську символіку. Усі вони, незважаючи на адміністративне й кримінальне переслідування, активно побутували у різних соціальних верствах усіх регіонів України й у другій половині ХХ ст. Упродовж усього часу, а особливо в період хрущовщини й брежнєвщини в українському середовищі також звучали й російськомовні твори цієї тематики, одні з яких – автохтонного походження, інші – запозичені від росіян. Зафіксовані й випадки паралельного побутування окремих зразків як українською, так і російською мовами. Це цікаве явище художньої співпраці сусідніх культур у протистоянні спільному ідейно-політичному ворогові, яким для росіян й українців було облудне комуністичне вчення з його кривавим втіленням у радянській державності.

Поетика зазначених мотивів сповнена художніх прийомів і засобів, оптимальних для висміювально-зневажливого змалювання й трактування комуно-радянської символіки. Майстерно застосовується іронія, сарказм, гротеск, протиставлення, паралелізм, гіпербола, літота, метаморфоза, обсценізми та ін.

Зважаючи, що комуністична ідеологія все ще обплутує якусь частину нашого суспільства, і що комуно-радянська символіка на сьогодні активно використовується з провокативно-деструктивною метою противниками української державності, сміхова і гнівна на неї сатира залишається гостро актуальною і в наш час.

 

 

 

 

Оксана МАРТИНЕНКО
(кандидат мистецтвознавства, доцент, кафедра теорії музики, Львівська національна музична академія імені Миколи Лисенка, Львів)

 

Наукові взаємини Філарета Колесси та Федора Стешка в контексті їхнього епістолярію

До обширного кола наукових контактів Філарета Колесси слід долучити ім’я Федора Стешка, одного з найяскравіших представників української музичної еміграції.

Основним джерелом для написання статті послужило невідоме досі листування між двома науковцями, результатом якого була інтенсифікація наукового взаємообміну не лише на рівні приватному, але й на рівні інституційному – між Слов’янським Інститутом у Празі та НТШ у Львові.

Початково панівною в листах була етнографічна тематика, пов’язана з публікацією ряду наукових розвідок Ф.Колесси, а також з підготовкою до видання в Празі Музично-етнографічного збірника, що так і не вийшов друком. Натомість подальший зміст листів збагачує наші уявлення насамперед про діяльність Ф.Стешка, оскільки його кореспонденція має характер звітів про роботу над тим чи іншим питанням.

Судячи з листування, Ф.Колесса відіграв помітну роль в житті Ф.Стешка. Музикознавець, високо цінуючи думку відомого вченого, неодноразово звертався до нього за порадою і підтримкою, яку у відповідь отримував.

 

   
 

Роксоляна МИСЬКО-ПАСІЧНИК
(старший науковий співробітник, Музично-меморіальний музей Соломії Крушельницької у Львові, Львів)
 

Родина Колессів у критичних спостереженнях Василя Барвінського

Музична публіцистика Василя Барвінського, що складає близько трьохсот статей і рецензій, розкриває широку панораму музичного життя Галичини першої половини ХХ ст. Повз увагу Барвінського-критика не проходила жодна культурно-мистецька подія, яка засвідчувала високий професійний рівень українських музикантів, появу нових імен композиторів та виконавців, визнання їх у світі. У цьому контексті представники родини Колессів – Любка, Христя, Філарет і Микола Колесси, – посідають чільне місце у музичній публіцистиці В. Барвінського.

Для кожної з тих постатей В. Барвінський знаходив відповідну форму журналістського висловлювання. Щире захоплення виконавським талантом піаністки Любки і віолончелістки Христі Колессів втілювалося у поетичних есе В. Барвінського, які рясніли метафорами, алегоріями. Ці публіцистичні опуси досить розгорнуті, оскільки автор ретельно аналізував виконавську інтерпретацію, а також – виконувані твори, особливо ті, які вперше звучали для галицької публіки. Концерти Любки Колесси, а згодом і її сестри Христі, обов’язково анонсувалися. І хоча ці анонси не підписані, можемо припустити, що їх також писав Василь Барвінський.

Постать Миколи Колесси розглядається у музично-критичних статтях В. Барвінського у різних ракурсах: як композитора, диригента, педагога. Вперше В. Барвінський звернув свою увагу на молодого талановитого музиканта у 1928, коли у Празі вперше прозвучала "Українська сюїта" М. Колесси і отримала високу оцінку чеських музичних критиків. Від того часу В. Барвінський уважно стежив за творчістю молодшого колеги, всіляко підтримував його, відзначав творчі успіхи як композитора і диригента. Високу оцінку В. Барвінського отримав підручник М. Колесси, З. Лиська, В. Витвицького "Дириґентський порадник", а особливо матеріал Миколи Колесси. Рецензія на це видання була опублікована в журналі "Життя і знання" (1938, № 11).

Філарет Колесса був відомою і авторитетною особою в галицькому суспільстві. У багатьох рецензіях В. Барвінського згадуються хорові обробки Ф. Колесси, які часто звучали у виконанні львівських хорів. Його портрет науковця, визнаного фольклориста, "передового етнографа" (В. Барвінський) найяскравіше розкрито у нарисі В. Барвінського "Беля Барток у Львові", опублікованого в журналі "Українська музика" (1937, № 5/6).

Василь Барвінський добре розумів важливість друкованого слова, тому не шкодував ні часу, ні сил, аби зафіксувати важливі події концертного і театрального життя, порушити актуальні питання музичної освіти, композиторської творчості, виконавства. Його анонси, рецензії, хроніки, огляди, проблемні виступи, адресовані, передусім, майбутнім поколінням читачів, дають сьогодні можливість відтворити об’єктивну картину музичного життя Галичини першої половини ХХ ст.

 

   

Мауріціо Неґро  / Maurizio Negro
(
Президент Союзу фольклористів Італії / Presidente U.F.I. - Unione Folclorica Italiana, Трієст, Італія)

 

Союз фольклористів Італії: шляхи становлення, юридичний статус, діяльність і перспективи

У доповіді йтиметься про історію постання, юридичний статус, організаційні аспекти і практичну діяльність Союзу фольклористів Італії.

Датою народження сучасної Спілки фольклористів Італії можна уважати дату появи Королівського декрету 1925 року за № 587, яким було затверджено заснування національної державної Спілки трудівників, діяльність якої була би спрямована на організацію і покращення життя громадян країни у післяробочий (вільний від роботи) час. Йшлося про різнорідні сфери культурного дозвілля і зокрема було виокремлено такі, що пов’язані з традиційною народною культурою і фольклором. Цей декрет започаткував процес консолідації організацій і спільнот, діяльність яких більшою чи меншою мірою стосувалася зазначеної сфери культури.

Суттєві реорганізаційні зміни у структурі і діяльності таких організацій відбулися 1945 року, після падіння фашизму в країні і з приходом до влади республіканського уряду. Саме тоді Спілка була реорганізована у Національну організацію «Assistenza Lavoratori». Наступні організаційні модифікації відбулися 1978 року, а вже у 1979 році з ініціативи громадськості країни була утворена Італійська Федерація Народної Традиційної Культури (F.I.T.P. - Federazione Italiana Tradizioni Popolarе).

З часом представники фольклорних груп і колективів виступили з ініціативою заснувати організацію, яка б гарантувала демократичне керівництво і правовий захист зазначених спільнот. Таким чином постала U.F.I. - Unione Folclorica Italiana - Союз фольклористів Італії, головною метою якого є консолідація діяльності неасоційованих позаполітичних і позаконфесійних спільнот і угрупувань, що об’єднані метою збереження і репрезентування народних традицій і фольклору усіх регіонів Італії, а також культури інших народів та етносів, які проживають у країні. Діяльність Союзу спрямована й на вироблення форм взаємодії носіїв традиційної культури і вчених-фольклористів у справі збереження народних традицій.

 

 

 

Володимир ПАСІЧНИК
(науковий співробітник, Львівська національна наукова бібліотека України імені Василя Стефаника, Львів)
 

Володимир Гошовський про Філарета Колессу: pro e contra

Пропонована тема розглядається під двома кутами зору, а саме: 1) думки В. Гошовського про Ф. Колессу як людину і науковця, 2) оцінка В. Гошовським наукової спадщини фольклориста.

В. Гошовський вважав Ф. Колессу визначним фольклористом першої половини XX ст. На його думку, важко уявити собі яким шляхом розвивалась би фольклористика в Україні без цього “високоосвіченого і невтомного подвижника”. Як підкреслив В. Гошовський: “Для наступних поколінь дослідників фольклору він був завжди незримо присутнім вчителем і наставником, їхнє наукове мислення сформувалося під сильним впливом його праць”.

Висока оцінка зі сторони В. Гошовського стосувалася і наукових публікацій Ф. Колесси. Зокрема, його працю “Ритміка українських народних пісень” етномузиколог відніс до події “першорядної важливості в історії української фольклористики”. Запропоновані Ф. Колессою основи типологічної класифікації пісень, що базуються на ритмічній структурі вірша, В. Гошовський назвав досягненням, що не мало собі рівних серед праць інших слов’янських фольклористів.

Як дослідник народної музики Закарпаття В. Гошовський не міг обійти стороною фольклористичну діяльність Ф. Колесси, пов’язану із цим краєм. Стаття Ф. Колесси “Старинні мелодії українських обрядових пісень (весільних і колядок) на Закарпатті” за визначенням В. Гошовського – “високий взірець етномузикознавчого дослідження” у якій вчений під впливом праць німецького музикознавця Ганса Мерсмана (1891-1971) і Климента Квітки (1980-1953) зробив удалу спробу монографічного вивчення певних типів українських обрядових пісень із врахуванням їх мелодичної будови, так і ареалів поширення. Дану статтю Ф. Колесси В. Гошовський відносить до найкращих досягнень слов’янської фольклористики.

Справедлива думка В. Гошовського стосовно великої заслуги Ф. Колесси перед слов’янським етномузикознавством, якому він дав можливість ознайомитися з музикою старовинного козацького епосу – народними думами.

Аналізуючи колессівські збірники народних пісень, В. Гошовський відзначив фахову якість їхніх записів. Наприклад, збірку “Пісні Галицької Лемківщини” етномузиколог назвав “вершиною збирацької діяльності Ф. Колесси”.

Подекуди В. Гошовський піддав критиці праці Ф. Колесси. Незважаючи на позитивну оцінку “Ритміки українських народних пісень”, вчений все-таки звернув увагу на те, що Ф. Колесса недооцінив зворотного впливу пісенного наспіву на структуру вірша, применшив роль музичного ритму в типологічній класифікації пісень. Недооцінка музичних факторів, на думку В. Гошовського, завадила Ф. Колессі визначити особливості окремих музичних діалектів.

Критично висловився В. Гошовський про систематизацію пісень у збірці Ф. Колесси “Пісні Галицької Лемківщини”, воднораз підкресливши чудову якість нотації, точну паспортизацію матеріалу, обширні посилання на словацькі, польські, угорські а також інші українські варіанти, наявність жанрово-тематичного покажчика.

Загалом В. Гошовський позитивно ставився до наукової спадщини Ф. Колесси. Вчений наголосив на стилі письма Ф. Колесси, назвавши його науково-популярним, де поєднується глибина наукового знання з популярною формою викладу.

 

   

Святослав ПИЛИПЧУК
(кандидат філологічних наук, доцент, кафедра української фольклористики імені акад. Філарета Колесси, Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів)

 

ІВАН ФРАНКО - ДОСЛІДНИК НАРОДНОГО АНЕКДОТУ

Об’єктом серйозних наукових зацікавлень анекдот став досить пізно. Лише наприкінці ХІХ ст. з’явилася низка студій, в яких висвітлено окремі аспекти сутності жанру. Вирішальну роль для розвитку досліджень про анекдот і їх переходу із площини принагідних, спорадичних «причинків» у площину систематичних наукових розслідів відіграли учені Наукового товариства імені Шевченка. Найвагоміший внесок у поступ українського анекдотознавства зробив І. Франко.

На позначення жанру Франко паралельно послуговувався двома термінами «фацеція» та «анекдот». Дослідник використовував їх як синоніми і вважав абсолютно взаємозамінними. Іван Франко належав до вузького кола тих українських учених, які доклали чимало зусиль до того, аби ввести у науковий обіг цей жанр, розширити горизонти його теоретичного пізнання, розглянути анекдот у системі інших прозових жанрів фольклорної традиції і таким чином вияскравити своєрідні риси цієї генологічної одиниці, комплекс яких дозволив би максимально точно диференціювати за жанровою ознакою твори зазначеної формації.

До теоретичного збагнення жанру Франко підходив як досвідчений фахівець-практик, який, зафіксувавши чималу добірку творів народної гумористики, тобто, маючи значний практичний досвід, міг адекватно оцінити сутність анекдоту. У низці студій він звертався до колег із проханням фіксувати усі без винятку зразки народної творчості, особливо звертати увагу на анекдоти («До збирачів етнографічних матеріалів») [У цьому зверненні, що з’явилося у «Хроніці НТШ» (1904, № 20 вип. 4, с. 14-17) за підписом Івана Франка та Володимира Гнатюка, було зазначено: «Можна також записувати анекдоти…, але для того належить справити відповідний том Етнографічного Збірника (йдеться про шостий том, де було опубліковано колекцію анекдотів В. Гнатюка. – С.П.), щоби не записувати того самого…» (Франко І. До збирачів етнографічних матеріалів // Франко І. Зібрання творів: У 50-и т. – К.: Наукова думка, 1982. – Т. 35. – С. 414).].

Франко демонстрував панорамне бачення уснословесної традиції, чітко окреслював її жанрову палітру. Зважаючи на це, окреме місце у цій системі учений відводив народним фацеціям. У концептуальній передмові до першого тому «Етнографічного збірника», де Франко через дефінітивні означення стисло виписав принципи розмежування жанрів фольклорної прози, звернено увагу і на анекдот. Дослідник запропонував лаконічне, проте вельми продумане визначення для цієї генологічної одиниці, зазначаючи, що «фацеція (анекдот), т.є. коротеньке, звичайно гумористичне оповіданє, якого суть становить звичайно якесь одно спостереженє, часто гра слів, незвичайний оборот мови, прозвище і т. и. По свойому характеру і тенденціям сі твори близько підходять до новел, і хоча й між ними богато елементу міжнароднього, вандрівного, то все-таки локальний колорит в них далеко сильніший, ніж в новелах і певно між ними найдеться далеко більше виплодів нашого рідного поля, ніж між новелами». У дефініцій учений виписує і формальні і змістові показники. З формального боку це мають бути «коротенькі оповідання», тобто лаконічність, конденсованість викладу належать до прикметних ознак анекдоту і вводять його до певної міри у паремійний комплекс. Що ж до змістових параметрів фацецій, то, за спостереженнями Франка, для них найважливішими є «гумористичність» та одноепізодність, оте «одно спостереженє». Зосередженість виключно на одній події, яка врешті зводиться до несподіваної розв’язки, незвичайного повороту сюжету, допомагає зберегти, мовлячи словами Е.А. По, «єдність враження», максимально загострити і підсилити сміховий ефект, передати унікальну емоцію анекдотичної оповіді.

Неабияк І. Франка зацікавила тема мандрівки окремого анекдотичного мотиву. Дослідник запропонував декілька пошукових розвідок у цій царині, про що найяскравіше свідчить праці «Жидівська війна» та її продовження «Ще жидівська війна», «Угорська казка» Вацлава Потоцького і «пся крев» та ін. В цих статтях автор продемонстрував широку обізнаність з європейською і не тільки літературою про анекдот.

Промовистим фактом цілеспрямованої роботи Франка на систематичне уведення народних анекдотів у науковий обіг стала публікація добірки яскравих зразків жанру у «Житті і слові», що було не випадковістю, а доказом практичної реалізації редакторської політики та, зрештою, наукової фольклористичної концепції ученого.

Франко підкреслював, що деякі популярні анекдоти збереглися у свідомості народу у формі коротких, лаконічних, інформативно містких, надзвичайно влучних і дотепних фраз, які продовжуюь активно функціонувати у мовленні, зберігаючи за собою глибоке змістове наповнення. Десятки прикладів переходу анекдотів у короткі формули народних приповідок Франко подав на сторінках тритомного корпусу «Галицько-руські народні приповідки». Дослідник часто спрямовував зусилля на відшукування анекдотичного першоджерела для окремих промовистих, або ж, навпаки, «затемнених» зразків паремійного фонду. Зокрема походження виразів «пся віра» та «пся крев» Франко вивчав докладно і дійшов висновку, що генетично ці фрази пов’язані із давніми анекдотами, які «існували незалежно».

Франко звернув увагу на те, що нерідко «з-поза прозорої ширми» анекдоту виглядає проблема набагато складніша і ширша за ту, що представлена у самому тексті. Анекдот може тільки йому властивим способом своїм вістрям поцілити у найболючішу точку і за позірним сміхом приховати гостру проблему, немов апелюючи до загалу про необхідність негайного її вирішення. Мовлячи про згаданий аспект цих «дрібних творів», Франко стверджував, що вони здатні «бичувати і висміювати вади» [Франко І. Жидівська війна. – С. 351]. Анекдот до певної міри є опосередкованою формою привернення уваги до актуальних, інколи дражливих, а тому й замовчуваних питань. Відтак, зразки жанру не варто сприймати виключно через їх розважальну функцію.

Типові ходи, типові мотиви, сміхова ефективність яких перевірена досвідом багатьох поколінь творців і реципієнтів, вельми часто лежить в основі творення нових зразків, є дієвим інструментом для компонування якісного продукту сміхової культури народу. Спостерігши цю властивість, Франко згадував про часте використання «готової канви» для нових анекдотів. Цикл формується довкола одного осердя, яке стає «джерелом пізніших продуктів цього роду» [Франко І. Жидівська війна. – С. 353].

 

   

Юрій РИБАК
(кандидат мистецтвознавства, доцент, Рівненський гуманітарний університет, Рівне)

 

Порівняльна характеристика обрядових мелотипів українсько-білоруського пограниччя

Українсько-білоруський кордон простягається уздовж п'яти областей з нашого боку та двох із білоруського, однак ця розмежувальна адміністративна лінія не має жодних співпадінь із етнографічним районуванням, ба навпаки, штучно ділить навпіл етнокультурно споріднені області великополіської провінції. Численні дослідники саме за цими теренами визначають вагому роль у тривалих процесах германо-балто-слов'янських взаємин та й взагалі формування і розвитку слов'янства. З огляду на це та завдяки відносно консервативному традиційному устрою Полісся постійно перебуває в полі зору багатьох дослідників, що результативно позначається на забезпеченні фольклористичної науки джерельними матеріалами та аналітичними розробками.

Немаловажну роль в етнокультурних процесах на Поліссі, передовсім з огляду на геополітичне розташування, відігравало населення центральної його частини, що формує середньополіський діалект. В цьому регіоні особливо колоритною до нашого часу залишається фольклорна традиція на межі Рівненської та Брестської областей. Саме тут упродовж останніх майже 200 років проведено велику кількість експедиційних розвідок білоруськими, українськими, польськими та російськими фольклористами та, поміж іншим, записано кілька тисяч зразків народномузичної творчості. Такі фронтальні обстеження та виявлення великої кількості автентичних обрядових мелотипів дозволяють перейти до стадії порівняльних ареалогічних студій, спрямованих на визначення точних меж музичних діалектів, природи їх формування і кореляції.

На основі картографування кількох десятків обрядових мелотипів календарного (зимові, весняні та літні), родинного (весільні) та сезонно-трудового (жнивні) приурочення автором встановлено ареали побутування найпоширеніших пісенних форм, окремі з яких локалізуються у цьому осередку, а більшість мають розгалужене продовження у різних напрямках. Усе це дає підстави шукати етнокультурне, а відтак історичне трактування реконструйованої діалектної картини.

 

   
 

Наталка Самотос-Байрлє
(
працівник Музею сакрального мистецтва
, Гайдельберґ, Німеччина)

 

Микола Колесса у власних "Спогадах"

Матеріалом для написання статті стали мої інтерв’ю з Миколою Колессою, а відтак його власні розповіді і міркування, викладені у "Спогадах."

“Микола Колесса. Спогади" – це літературне опрацювання автобіографічної розповіді М. Колесси. Розповідати Микола Колесса почав незадовго до свого 100-ліття, здебільшого вперше описуючи подробиці подій, учасником яких був він і його близькі. Більше сотні касет аудіоузапису, більше сотні годин розповідей переведено в текст манускрипту “Микола Колесса. Спогади". "Спогади" насичені великою кількістю фотоматеріалу (понад 400 ілюстрацій) з приватного архіву композитора, прокоментованого ним самим - від трирічного віку до фотографій з турне по США і Канаді (1994, 1996 роки). Більшість матеріалу публікується вперше. Книга складається з 10 розділів (200 сторінок і коментарі з’явилися пізніше). Епізоди біографії Миколи Колесса інспірують, розважають, виховують, а основне - дають багатий матеріал про середовище, яке його сформувало, інформаційне поле, з якого він черпав, і проливають світло на символіку його творів.

Микола Колесса є наймолодшим з полисенківської генерації композиторів у Західній Україні (Людкевич, Барвінський). Роки його навчання і формування (Празький період) припали на 1920-1930-ті роки - так званий період модерну. В той час він знайомиться з новинками в музиці і експериментами в інших мистецтвах, шукає власне обличчя в опорі на фольклор і міцну композиційно-технічну базу.

Освідомлення власного стилю прийшло пізніше у Львові, як працював над Сонатою.

Переглядаючи фотографії, концертні афіші та програмки в домашньому архіві, Микола Колесса з теплом і почуттям гумору описував зустрічі з великими і не дуже відомими особистостями.

Розпочату у Львові музичну освіту (1910 року, Вищий музичний інститут імені Миколи Лисенка) Микола Колесса завершив у Празі у найвизначніших музикантів. У Карловому університеті у Зденека Неєдли - музикознавство (1924-25), паралельно в Українському Педагогічному Інституті імені Драгоманова у Федора Акименка - фортепіано і гармонію, у Платоніди Росіневич-Щуровської (асистентки Олександра Кошиця) - диригування. Потім у консерваторії – композицію у Отакара Шіна (1925-1928), майстер-клас у Вітезслава Новака (1928-31), диригування у Метода Долежіля (теорію) і у Павла Дєдечка – курс диригування (1929-1930). На випускному іспиті диригував першу частину симфонії Дворжака "З Нового світу" у Великому залі Слов’янського Острова 25 червня 1930 року. Повідомлення про це в газеті: Narodni listy. “Divadlo a hudba". 28.06.1930.

У консерваторії він взяв добровільно курс гри на литаврах і грав у студентському оркестрі (також на ксилофоні). Завдячуючи музичній обдарованості і допитливості, без допомоги стрийка Олександра Колесси і його високої позиції та зв’язків в інтелектуальному світі Праги, студент Колесса потрапив до середовища посвячених.

Твори, написані в Празі: - Українська сюїта для симфонічного оркестру оп. 4 - дипломний твір на четвертому курсі консерваторії по композиції у Отакара Шіна. виконував оркестр Празької філармонії 27.06.1928 р. Схвальну рецензію вмістила газета Narodni listy від 0I.07.1928. - Варіації для симфонічного оркестру оп. 5 - дипломний твір М. Колесси в Школі вищої майстерності по композиції у Вітезслава Новака. Виконував оркестр Празької філармонії. Схвальну рецензію вмістила газета Lidóve nоwíne від 01.07. 1931.

Інші твори, написані у Новака і виконувані у Празі, - Сюїта oп. 3 "Passacaglia, Scherco a Fugapro klavir (виконаний двічі. Позитивний відгук опублікував музичний критик Карель Габа (брат Алоїза Габи) в газеті Čechoslovenká Republika від 04.06.1929), Фортепіанний квартет d-moll (1930).

(...) Виходити з музики власного народу – то я взяв від Новака. Він, як працював зі мною, то казав – то Вам придасться, як ви перебудуєтеся на інший більш інтернаціональний лад. Радив оставити сильний український елемент, а при тім, щоб він був інтернаціонально зрозумілий.

Вчителеве захоплення словацьким фольклором і подорожами було співзвучне з його власним захопленням. Розповіді Колесси про пережите в Карпатах займають багато місця у "Спогадах".

Прага сформувала Миколу Колессу під оглядом композиторського і диригентського ремесла, зробила його відкритим до різних впливів, навіть якщо в подальших роках він не приєднався до жодної з провідних течій модерної музики.

Під впливом Праги написані у Львові ранні хори: Три хори без супроводу на слова Івана Крушельницького: “Новобранці" (1931), надрукований в "Альманасі лівого мистецтва" (Львів, 1931, грудень), "Віддай своє одіння в магазин" і "Отруйний газ" (1932, рукописи) передають образи воєнного винищення через складну мову музичного виразу (ритміка, хроматика), що утруднювало їх виконання непрофесійними хорами (інших в Галичині не було). Відносно доступнішими є хори без супроводу на слова Лесі Українки – "Пісня" і "Темна хмара" (1933, рукопис), в них з`являються українські фольклорні інтонації. "Літо" для хору без супроводу, слова В. Гаврилюка (нотний додаток до журналу "Українська музика", Ч. 1. Стрий, 1938). 1983 року увійшов з текстом Софії Майданської (“Квітує молодість") до зб. "Вибрані хорові твори" (Київ, "Музична Україна").

Колесса не відмежувався від власних експериментів, але і не розвинув їх. Компонування було для нього способом комунікації - емоційний вислів домінував над інтелектуальним. Фольклор лемків, гуцулів, бойків він використав для мелодичної інвенції, для ритмічної і гармонічної розмаїтості нюансів у власних творах.

(...) Важливо передати дух фольклорного середовища, але при тім не цитувати живої музики, не галапасити на фольклорі, не використовувати той фольклор в свому інтересі, а пережити його до тої степені, щоб інакше не можна було виразити.

"Спогади" є не лише хронікою життя для приємного читання, вони торкають загальних питань музичної культури на тлі історичних подій ХХ століття. У кожній з цих ділянок судження Миколи Колесси мають особливу вагу. Різнобічність порушених тем робить книжку цікавою не тільки для музичних фахівців, але й для широкого читацького кола.

 

 

 

 

Северин ТИХИЙ
(доктор філософії, доцент, Львівська національна музична академія імені Миколи Лисенка, Львів)
 

Концептуальні основи етнографічного сольфеджіо Філарета Колесси

Дана публікація присвячена музично-педагогічній та музикознавчій діяльності Філарета Колесси (1871-1947) як автора та упорядника трьох збірників зі співів, сольфеджіо, в першу чергу – “Шкільного співаника” викладача музично-теоретичних дисциплін і методиста. Певне висвітлення його діяльності було здійснене у низці наукових і методичних розвідок. Деяке осмислення проблем, які піднімав у своїх працях Ф. Колесса, зробив Святослав Процик у післямові до його збірників зі сольфеджіо та співів, перевиданих Центром Ділового Співробітництва (ЦДС) “Хосен” та видавництвом “Музична Україна” у 1991 році, що було здійснене з ініціативи Миколи Філаретовича Колесси. Ці три збірники зі сольфеджіо та співів були вперше видані у середині 1920-х років (Колесса Філярет Др. Шкільний співаник у двох частях / Накладом Українського Педагогічного Товариства. Львів, 1925; Співаймо!: збірничок пісень на два голоси для шкільної молоді на весняне свято пісні / Зладив Філярет Колесса / Накладом Державного видавництва шкільних книжок у Львові. Львів, 1926; Збірник народніх пісень: в укладі на три голоси для ужитку шкільних хорів / Зладив Філарет Колесса / Накладом Державного видавництва шкільних книжок у Львові. Львів, 1927).

Його здобутки у галузі музичної педагогіки, передовсім як автора трьох посібників зі співів та сольфеджіо, його музикознавча, викладацька та методична діяльність у сфері викладання співів та сольфеджіо досі не отримала належного висвітлення та оцінки.

Слід тут відзначити відмінності у тогочасному та теперішньому трактуванні визначення “сольфеджіо” та “співи”. Саме предмет “хорові вправи”, або “наука нотного письма та вмілого інтонування інтервалів”, як тоді називали комбіновані заняття з музичної грамоти, теорії музики, сольфеджіо і співів у різних пропорціях, містив “три види вправ: 1) приклади із сольфеджіо; 2) музичні диктанти; 3) відповідно підібрані пісні” [там само]. Під сольфеджіо тоді в першу чергу розуміли розспівки та “інтонаційні вправи”, тобто – конструктивні вправи і те, що співалося без слів, а весь предмет у Філарета Колесси разом з художніми номерами і вправами мав назву: “хорові вправи” [там само]. Часто у тогочасній літературі зустрічається інший термін – “хоральна наука” або “хоральний сьпів” і саме з ним плутають термін “хорові вправи”. Тоді “хоральною наукою” або “хоральним сьпівом” називали:

1) предмет “хорове диригування”, або ж 2) заняття зі співів, які часто-густо містили елементи сольфеджіо.

Отож, у ті часи визначення термінів та їх вжиток ще не усталилися. Втім Філарет Колесса вживав слово “співаник” як переклад для підручника зі сольфеджіо та нотної грамоти Кирила Стеценка (див. „Шкільний співаник“).

У ті часи в багатьох європейських музичних навчальних закладах студенти, що навчалися на виконавських відділеннях, вивчали сольфеджіо або співи. Метою введення цього предмету на майже всіх виконавських відділеннях було: виховувати та формувати правильне інтонування при грі на інструментах. При цьому вважалося, що коли музикант-виконавець може заспівати, відтворити голосом певні інтонації, а відтак – також внутрішнім слухом, то буде краще та правильніше грати їх на своєму музичному інструменті. Таким чином, згідно з цією точкою зору покращувалася гра студентів на музичному інструменті або ж спів саме в інтонаційному плані. З такою ж метою, напевно, співи та сольфеджіо ввели у якості навчальних дисциплін також у Вищому Музичному Інституті.

Філарет Колесса став автором концепції, яку я пропоную назвати “етнографічне сольфеджіо”. Він послідовно втілив її на всіх етапах – від задуму, через написання відповідних вправ і посібників, до викладання предмету у Вищому Музичному Інституті і тим самим перевірки практикою власних положень. Слово “етнографічний” згідно зі “Словником української мови” є прикметником від слова “етнографія” (Словник української мови / Ред. колегія під головуванням Білодіда І. Т. 2: Г-Ж. / Редактори тому Доценко П. і Юрчук Л. Київ: Наукова думка, 1971. С. 491). Воно має два значення. Перше – “історична наука, яка вивчає культуру й побут народів світу, їх походження, розселення та культурно-побутові відносини; народознавство” [там само], тобто у широкому значенні об’єктом вивчення цієї науки є усі народи, що проживають на нашій планеті Земля. Друге значення звужує об’єкт досліджень до національної етнографії, а відтак має безпосередній стосунок до даної роботи: “Сукупність усіх особливостей побуту, звичаїв, культури якого-небудь народу, народності, місцевості” [там само]. Водночас воно чітко окреслює першочергове завдання цієї науки. Підручник “Українське народознавство” подає таке визначення: “етнографія – це одна з галузей історичної науки, що займається вивчення походження народів (етносів), процесу їх розвитку, особливостей традиційного побуту, матеріальної і духовної культури” (Українське народознавство: навчальний посібник / За ред. Павлюка С. 2-ге вид., перероб. і доп. Київ: Знання, 2004. С. 16). Вивченням багатьох аспектів духовної культури українського народу займався Ф. Колесса.

На мою думку, термін “етнічне сольфеджіо” до праць Ф. Колесси не має відношення, оскільки слово “етнічний” означає те, що “стосується до якого-небудь народу, народності, місцевості” (Словник української мови / Ред. колегія під головуванням Білодіда І. Т. 2: Г-Ж. / Редактори тому Доценко П. і Юрчук Л. Київ: Наукова думка, 1971. С. 491). Тому це поняття є значно ширшим, ніж “етнографічний”. Роботи Ф. Колесси не просто мають стосунок до народних звичаїв і побуту та викладання сольфеджіо і співів, – він сам дуже ґрунтовно та скрупульозно спочатку вивчав усну народну музичну творчість, а потім застосовував свої знання та вміння на всіх рівнях для вироблення концепції та втілення її в тогочасному українському музичному шкільництві та викладанні сольфеджіо. Це свідчить про послідовний, ретельно продуманий і вироблений, а також перевірений на практиці науковий, методичний та педагогічний підходи.

Концепція “етнографічного сольфеджіо” виникла у Ф. Колесси під впливом ідей М. Лисенка. Відомо, що Ф. Колесса перебував у постійних контактах з ним, як наукових, так і особистих. Зокрема, він листувався з ним щодо “ролі і значення народної музики для вироблення національного композиторського стилю”. Після цього постала відома стаття вченого “До питання про український музичний стиль”. Сам Лисенко мав посібник для школи – обробки народних пісень, який знав і використав Філарет Колесса. Авторами подібних посібників були також інші представники Лисенкової школи.

Багатство української народнопісенної культури знайшло своє відображення у численних наукових працях. Внаслідок цього фольклористичні дослідження кількісно переважали в українському музикознавстві, що висвітлюється в огляді українського музикознавства автора цих тез та статті Я. Якубяка “Про українську музичну теорію першої третини ХХ століття”. До Ф. Колесси авторами аналогічних посібників були переважно композитори-любителі. З одного боку, це свідчить про їхній вплив на музичну педагогіку та галицьку шкільну справу, що констатує також С. Процик. З іншого боку, вони привносили у ці посібники також свої погляди на естетичне, музичне виховання та вивчення сольфеджіо у школах, які формувалися у зв’язку з процесом їх навчання у професійних музичних закладах або при самостійному їх опануванні.

З появою посібників Ф. Колесси у галицькому шкільництві почався якісно новий етап розвитку. Він сам вже тоді був не тільки викладачем, композитором і музикознавцем зі значним досвідом, але й видатним етномузикознавцем. До отримання звання академіка залишалося небагато років. Відповідно, він привніс та збагатив тогочасну музичну педагогіку та музикознавство, методику викладання сольфеджіо ідеями з етнографії, філології та фольклористики.

У Ф. Колесси ідея музичного виховання виразилася в тому, що треба виховувати українських, національно свідомих музикантів. Для цього на виконавських факультетах Вищого Музичного Інституту запроваджували предмет співів і сольфеджіо, щоб саме там, саме на матеріалі українських народних пісень та на основі передових науково-методичних напрацювань вивчати і закріплювати у свідомості студентів-виконавців інтонації рідних наспівів. Посібники Ф. Колесси містили народні пісні з різних українських регіонів, збагачуючи тим самим слухово-інтонаційний лексикон студентів ВМІ не на регіональному, а на загальноукраїнському рівні.

Цим він зробив великий внесок у виховання та підвищення рівня освіти українських музикантів у Галичині, створивши учбові посібники, підпорядковані єдиним педагогічним та методичним засадам. Можна погодитися також із твердженням С. Процика про те, що “педагогічне кредо Ф. Колесси – музично-естетичне виховання школярів передусім засобами народнопісенної творчості”. Однак варто наголосити на тому, що Ф. Колесса успішно реалізував свої педагогічні принципи не тільки в системі загальноосвітніх шкіл, а й ефективно вів такого роду діяльність в українському професійному музичному вищому учбовому закладі.

Отож, упродовж 1910-1930-х рр. сформувалася: концепція Ф. Колесси, що постала під впливом М. Лисенка та його школи – концепція “етнографічного сольфеджіо”, що спрямована також на професійну діяльність, однак водночас – на максимальне знання та опанування українськими музикантами-професіоналами культурного доробку усної музичної традиції свого народу.

 

 

 

 

Лідія ФЕДОРОНЬКО
(старший викладач, кафедра музикознавства та фортепіано, Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, Дрогобич)

 

Гаївкові наспіви в музичній традиції східної Дрогобиччини (на пісенному матеріалі сіл Гаї Верхні та Гаї Нижні Дрогобицького району)

Побутування гаївок на Дрогобиччині має неоднаковий характер в різних її частинах. Так, в гірській зоні Дрогобицького району цей жанр відсутній, або зустрічається спорадично (Фружинська О. Ареал побутування гаївок // Народознавчі зошити. 1998. № 1. С. 72-76). Також не можна однозначно стверджувати про питомість гаївкового обряду для деяких сіл рівнинної частини даного району (с. Воля Якубова, Почаєвичі та інші).

Однак значна кількість підгірських та рівнинних сіл Дрогобицького району має в пісенному обрядовому репертуарі гаївки, які, принаймі впродовж ХХ ст., виконувалися, а подекуди виконуються й тепер від першого дня Великодніх свят до Провідної неділі, або навіть до Вознесіння. До таких сіл відносяться села Гаї Верхні та Гаї Нижні, що розташовані в східній частині Дрогобиччини, в напрямі до Стрийського району. В цих селах, які розташовані близько одне від одного, і пісенний репертуар яких становить одне ціле, нами було записано 17 зразків гаївкового жанру, що збереглись у пам’яті інформантів старшого віку (див.: Народні пісні сіл Гаї Верхні та Гаї Нижні / Записи, нотна транскрипція, упорядкування, вступна стаття Л. Федоронько. Дрогобич: ВО "Котермак-УЕЛФ", 2008. № 46-62). Деякі з цих пісень не були визначені реципієнтами як гаївки (напр.: там само, № 53), проте ритмо-семантична та музично-ритмічна будови зумовили віднести їх саме до цього циклу.

У тематичному відношенні гаївки досліджуваного середовища належать до різних семантичних парадигм, поширених на західних теренах України. На музично-ритмічному рівні гаївкові наспіви даного локусу об’єднуються в кілька типів.

До давніх форм, які збереглись в гаївковому репертуарі досліджуваного осередку, належить зразок, що є контамінацією двох самостійних гаївок – "Молода ворітнице" і "Через зеленії лози" (там само, № 48), що мають спільну музично-ритмічну структуру 72 . Ритмічна модель гаївки належить до однієї з найстаровинніших в українському пісенному фольклорі, про що свідчить її використання в різних обрядових жанрах, крім гаївок - у весільних та обжинкових. Контрастним елементом виступає мелодичний контур, що складається з двох різних ліній. Про побутування обох наспівів на суміжній території свідчать опубліковані варіанти ще сто років тому Іваном Колессою (пор.: Галицько-руські народні пісні з мельодиями / Зібрав у селі Ходовичах др. Іван Колесса // Етнографічний збірник. Т. ХІ. Львів, 1902. № 1 на С. 23, № 4 на С. 26, № 8 на С. 29, № 10 на С. 30, як весільна - № 66 та 67 на С. 188).

Різновидом семискладової структури у місцевих гаївках виступає форма 432, реалізована у вигляді дворядкової строфи. Наприклад, гаївка "Ой у саду, садочку" (Народні пісні сіл Гаї Верхні та Гаї Нижні..., № 49) з семантичною структурою АА, музично-ритмічною формою abcb'.

Відміни даного типу утворюються способом розширення за рахунок повторів тієї чи іншої силабічної групи, наприклад, гаївка "Ой зацвили фіялочки" (там само, № 60) зі структурою 44;33, де строфа (AB) утворюється через контрастне зіставлення двох частин. На ритмо-інтонаційному рівні спорідненими варіантами є гаївки з Ходович - "Чому, Галю, не танцюєш" (ЕЗ, Т. ХІ, № 6 на С. 27) та "Питала сі мати дочки" (там само, № 9 на С. 29). До даної структурної парадигми належить також гаївка з досліджуваного середовища "Повилися огірочки" з ритмо-силабічною будовою 442;33 (Народні пісні сіл Гаї Верхні та Гаї Нижні..., № 51), композиція якої є тричастинною за рахунок повторення першого рядка, семантична форма АБВ, ритмічна форма – ААB.

Ще один ритмо-силабічний тип, який об’єднує кілька місцевих гаївок - 442, типовий для даного жанру. В досліджуваному репертуарі цю форму мають такі гаївки, як "А в городі штири макі" (там само, № 53), "Травко-муравко" (там само, № 52), "Ми голубку голубили" (там само, № 54).

Два зразки з місцевого гаївкового репертуару належать до ритмосемантичного типу 335, один з яких – гаївка "Данчику, данчику" (там само, № 57). Однак, непослідовне проведення одинадцятискладовика у всіх строфах свідчить про те, що вірш і мелодія не є органічним цілим у цій гаївці, а хитання числа складів у наступних, після першої, строфах спонукає до дроблення ритмічних одиниць або до їх злиття.

Інша гаївка з ритмо-семантичною будовою 335, зафіксована в досліджуваному середовищі – "Чижику чижику", є типовим зразком, який мало відрізняється від інших варіантів відомої парадигми.

Гаївка, в основі якої лежить будова 66;772, зафіксована в досліджуваному середовищі, "Ягіл, ягілочка" (там само, № 47). Контрастне зіставлення двох частин в мелострофі, друга з яких автоматично повторена, реалізовується тут на рівні музичного ритму та ладоінтонаційного контуру.

Також зафіксовані в досліджуваному середовищі дві гаївки, "Ой нумо, нумо" (там само, № 46) та "Он, хлопці, он" (там само, № 55), що мають велику кільцеву форму (термін Б. Луканюка). Ці місцеві варіанти не відрізняються від поширених в інших регіонах.

Загалом аналізовані зразки досліджуваного середовища творять місцевий гаївковий репертуар, структура якого змінювалась протягом довгого часу. Без сумніву, одні твори затрачувались, забувались, інші його поповнювали. Про місцеве походження гаївок можуть свідчити давні записи, публікації якщо не з зазначеної території, то з близьких до неї, як от в збірнику І. Колесси чи варіанти зі збірника Людкевича–Роздольського (Галицько-руські народні мельодиї / Зібрані на фонограф Йосипом Роздольським, списав і зредагував Станіслав Людкевич // Етнографічний збірник. Т. ХХІ. Львів, 1906. С. 48-62). Поповнення гаївкової пісенної групи відбувалося в період діяльності "Просвіти" та різноманітних молодіжних організацій, яка активізувалась в 20-30-і роки ХХ ст. на теренах Західної України, а отже і на досліджуваній території. Подібно поширювались гаївки через школу. Такі твори, як "Чижику, чижику", "Подоляночка", "Царівна" та інші вивчались в школі, а потім переносились в гаївковий репертуар. Варіанти, розповсюджені цими способами, як правило, не відрізняються від загальновідомих в регіоні.

 

   
 

Михайло ХАЙ
(доктор мистецтвознавства, доцент, провідний співробітник, відділ етномузикології, Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України, Київ)
 

Філярет Колеса – дослідник кобзарсько-лірницької традиції (у контексті сучасних кобзарознавчих дискурсів)

Багатогранна й плідна науково-аналітична діяльність корифея української та світової фольклористики Філарета Колесси над структурою українського музичного фольклору – приклад феноменального вияву науково-теоретичної думки, що вніс вагомий внесок до скарбниці науки, зокрема, музичного епікознавства. Поряд з беззастережними вислідами його фундаментальних праць, авторитетна думка видатного ученого завжди будила нові гіпотетичні й аналітичні розвідки, спонукала до пошуку оптимальних механізмів їх вирішення.

У межах даного дослідження автор прагне на прикладі дискурсів на предмет найгостріших проблемних питань сучасного кобзарознавства показати усю глибину і продуктивність учення Ф. Колесси про кобзарство (ґенеза та еволюція речитативних форм, формування кобзарсько-лірницьких виконавських шкіл, позитивний та згубний вплив напливовости на автохтонність та автентичність стилю, паралельний розвиток кобзарського інструментарію та виконуваного на ньому репертуару).

На відміну від зашореної на імперіялістичному мисленні апологетики хибних тлумачень ґенези давньоукраїнських билин і дум, теоретична доктрина Ф. Колесси виявила дивовижну актуальність і здатність до нових дискурсів над старими проблемами, що їх віками спотворювала московсько-петербурзька наукова школа.
 

   

Ольга ХАРЧИШИН, Надія ПАСТУХ
(кандидати філологічних наук, наукові співробітники, відділ фольклористики, Інститут народознавства НАН України, Львів)

Фольклор українців Молдови як невід’ємна складова української уснонародної традиції

Український фольклор у Молдові є творчістю місцевих українців-автохтонів та переселенців з України різних часів. Цю творчість досліджували Г. Бостан, В. Гацак, В. Зеленчук, Я. Мироненко, О. Романець, Н. Попович та інші вчені переважно в аспекті виявлення міжнаціональних (молдавсько-російсько-українських) паралелей. Поза увагою досі залишався національний аспект вивчення фольклору українців Молдови – виведення рис його єдності з фольклором основного етнічного ареалу (на сучасній території України). Через цю наукову прогалину створився вдячний ґрунт для псевдонаукових та ідеологічних спекуляцій щодо “русинства” в Молдові тощо.

На основі власних експедиційних досліджень (2005-2009 років) п’яти північних районів Молдови та суміжних районів Чернівецької та Вінницької областей України авторки простежили спільні риси у різних жанрах фольклору українців по обидва боки кордону та в ширших загальнонаціональних межах.

1. Твори обрядового фольклору, записані від українців Молдови у ХХI ст., через свою замкнутість в іноетнічному оточенні в багатьох випадках значно краще збережені, ніж на материнських землях України, фактично відповідають аналогам з Буковини, Поділля, Карпат XIX — початку ХХ століть.

2. Побутування такого суто українського народного терміну, як “щедрівка”, як і функціонування самих текстів, свідчить про виразне українське обличчя обстежуваної фольклорної традиції. Саму назву “щедрівка” та її твори фіксуємо найчастіше в поблизьких до Дністра районах Молдови, що граничать зі Східним Поділлям, а також спорадично і в інших районах углиб Республіки.

3. Зимовообрядовий комплекс Маланка українців Молдови належить до українського правобережного (подністровського) типу, а отже, має спільну основу з синкретичним комплексом Маланка з Буковини, Поділля, Покуття та інших місцевостей України.

4. Весняні та купальські обряди та супровідні пісні, що найбільше збережені в межових зі Східним Поділлям районах Молдови, є власне периферією подільської весняно-літньої пісенної традиції. Углиб Молдови ці звичаї виявляються спорадично переважно в місцях компактного проживання переселенців-подолян.

5. Українцям Молдови, як і бойкам, гуцулам, буковинцям чи поліщукам, до сьогодні вдалося більш-менш зберегти в живому побутуванні похоронну голосильну традицію. Поетичне оприявлення туги за померлим, як і формальні ознаки текстів українських голосінь із Молдови, є у багатьох рисах продовженням буковинської традиції.

6. Балади у Молдові, як і в сусідніх районах Буковини та Поділля, виявлені у широкій гамі загальноукраїнських сюжетів (як-от, про отруєння чарами, Бондарівну, Лимерівну, кровосуміш, тройзілля, невістку-тополю, сина-явора, дочку-пташку та багато інших).

7. Родинно-побутова лірика українців Молдови в загальних рисах суголосна пісенній традиції українського подоляка та буковинця.

8. Історичні та соціально-побутові пісні (козацькі, чумацькі, рекрутські, наймитські, воєнні) побутують у Молдові однаковою мірою або дещо слабше, ніж у сусідніх районах України. Зокрема, у порубіжних зі Східним Поділлям Дондюшанському, Окницькому та Єдинецькому районах Молдови непоодиноко фіксовані пісні та оповідання про Устима Кармалюка. У північних районах Молдови виявлено деякі сліди пісенності Українських січових стрільців. Це засвідчує величезну популярність стрілецьких пісень, що були близькі народу та відтак засягнули навіть найвіддаленішої української периферії.

9. Попри багатовіковий супротив поширенню культурно-просвітницьких, зокрема літературних, впливів місцеві українці зберегли в усній традиції, хоч і окрушинами, кращі зразки пісень на поезії Шевченка, Глібова, Руданського та інших відомих українських авторів.

10. І в Молдові, і в Україні побутують споріднені оповідні твори зі схожими сюжетами й мотивами, зокрема демонологічного, побутового, жартівливого змісту. Меморати та перекази про голодомор в Бессарабії 1946–1947 років у багатьох рисах перегукуються з аналогами про голодомор 1932–1933 років, записаними в центральних та східних областях України.

На основі виявлених спільних рис у фольклорі можна стверджувати, що українці в Молдові, відрізані державним кордоном від материнського ядра, не належать до ніякого іншого племені чи субетносу, а мають глибоке і міцне українське коріння, досі збережену культурну єдність із сусідніми буковинською та подільською регіональними складовими та загальнонаціональною українською традицією.

 

 

 

Олеся ЦЕРКОВНЯК-ГОРОДЕЦЬКА
(кандидат філологічних наук, вчений секретар, Міжнародна школа україністика НАН України, Київ)

 

«Українські народні думи» Катерини Грушевської в оцінці Філарета Колесси

У доповіді йдеться про рецензію Філарета Колесси на працю Катерини Грушевської «Українські народні думи» (1927).

Ф. Колесса аналізує класифікацію дум дослідниці «за темами у шістьох розділах» та наголошує, що в основі класифікації дум має бути якийсь один критерій, що визначав би правомірність існування кожної з цих груп. Тому у нього немає зауважень щодо «невільницьких» дум, «про Хмельниччину» та «побутових» дум, які об’єднані змістом, а подекуди часом повстання.

Ф. Колесса вступає в дискусію з К. Грушевською, П. Житецьким та В. Перетцем, зокрема, спираючись на те, що думи вирізняються високими літературними прикметами й витонченою формою мелодичного речитативу, а їхнє співання потребує опанування речитативного стилю, вправи в імпровізуванні та вивчення гри на кобзі. Катерина Грушевська робить висновок, що думи не могли витворитися в атмосфері неспокійного військового життя козаків і над їхнім творенням мусила працювати «корпорація співацька». Дослідниця розділяє погляди П. Житецького, що творцями дум були «старці-співці». Проте Ф. Колесса наголошує, що «аналізи віршової та музичної форми дум, переведені на основі фонографічних записів, показали, що це тільки вища стадія того самого речитативного стилю, який розвинувся буйно в українських похоронних голосіннях на всьому просторі українських земель і сягає очевидно глибокої старини; мелодії дум цілим своїм характером (дуже) близько підходять до голосінь».

Окрім того, критик наголошує, що цінність видання підносить розвідка, подана в першому томі про методику і перспективи на майбутнє у сфері «збирання і видавання дум». Катерина Грушевська «дає повний і вичерпний огляд збирацьких і дослідчих праць над думами» XIX – початку XX ст., роблячи аналіз усім збірникам і виданням дум, керуючись хронологічним принципом, уточнюючи час і місце записів, критично перевіряючи інформацію про збирачів та їхню методику. Дуже цінним, на думку Ф.Колесси, є коментар, де вона, наприклад, «звертає пильну увагу на залежність деяких варіантів, записаних при кінці XIX й з початком XX в., від друкованих текстів (особливо від популярної збірки Б.Грінченка з 1897 р.), та на вплив, який мала укр[аїнська] інтелігенція в другій половині XIX в. на консервацію дум і піддержання думової традиції». Особливий інтерес викликає зібрана дослідницею інформація про кобзарів і лірників, що виконували думи, про їхній репертуар, науку, учнів і про взаємні зв’язки кобзарських репертуарів: «Призбирання величезної маси фактичного матеріалу і його критичне освітлення – це великий, вперше написаний розділ з історії української етнографії, у якому схарактеризовано методологічні напрямки в збирацьких і дослідчих працях над думами від перших десятків XIX в. до 1927 р.»

Окреслюючи перспективу таких видань, Ф.Колесса наголошує, що у фольклористиці визріла «пекуча потреба повної бібліографії видань і праць, що торкаються дум, якої не годні вже заступити давніші огляди.

Позитивами критик вважає частини вступної розвідки «Деякі висновки й побажання», в якому авторка намагається у загальних рисах визначити найважливіші райони й осередки думної творчості. «Усе те в цілості творить дуже цінний вклад у дотеперішні досліди над думами. Двотомний корпус дум – зразкове видання, обставлене солідним наручним апаратом, – це безперечно одна з найзамітніших появ української наукової літератури за останні роки, дуже важне досягнення Української Академії Наук», – робить висновок у рецензії Ф. Колесса.

Як бачимо, вчений високо оцінив внесок фундаментальної праці Катерини Грушевської «Українські народні думи» в розвиток української фольклористики та етнографії.

 

   
 

Оксана ШАЛАК
(кандидат філологічних наук, науковий співробітник, Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України, Київ)

 

Український обрядовий фольклор із околиць Збаража в записах польської дослідниці Северини Шаблевської: методика запису, едиція

Записи Северини Шаблевської з околиць Збаража – одна з характерних сторінок фольклористики другої половини ХІХ ст. Текстологічний аналіз публікації «Wesele і Krzywy taniec u ludu ruskiego w okolicy Zbarażu. Skreślila Seweryna Szabłewska» у «Zbiórze wiadomości…» (1883, т. VII) дає змогу розкрити особливості збирацької та едиційної практики фольклористки, погляди якої формувалися під впливом засад Антропологічної комісії Краківської Академії наук.

Опис весілля та гаївок зі Збаразького передмістя засвідчують увагу С. Шаблевської до обрядового фольклору, що також могло бути спричинено вимогами Краківської Академії наук, засади якої передбачали збір насамперед обрядової поезії та міфологічної прози. Заслуговує на увагу відсутність вказівки на інформанта, примітку про якого здебільшого подавали у «Zbiórze wiadomości…». Отже, з певною часткою вірогідності можна твердити, що весілля і гаївки, виконувані впродовж трьох днів під час Великодніх свят, С. Шаблевська спостерігала сама і записувала в процесі весільного обряду та під час весняних ігор. Доказом можуть бути докладні нотатки характеру коментаря, до яких вдавалася дослідниця, та зауваги, опубліковані як примітки. Фольклористка не тільки спостерігала та записувала побачене і почуте, а й розпитувала, уточнювала, коментувала, що виказує плідні засади, притаманні її збирацькій роботі.

 

 

 

 

 ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ КОМІТЕТ КОЛЕССІВСЬКИХ ЧИТАНЬ

 

Контакти організаційного комітету:

 

 

Василь Івашків

доктор філологічних наук, професор,
завідувач кафедри української фольклористики
імені акад. Філарета Колесси,
Львівський національний університет імені Івана Франка

e-mail: vasyl_ivashkiv@ukr.net

 

 

 

Ірина Довгалюк

кандидат мистецтвознавства,
доцент кафедри української фольклористики імені акад. Філарета Колесси,
Львівський національний університет імені Івана Франка

e-mail: iradovhalyuk@gmail.com

 

 

 

 

Андрій Вовчак

кандидат філологічних наук,
доцент кафедри української фольклористики імені акад. Філарета Колесси,
Львівський національний університет імені Івана Франка

e-mail: vovczak@gmail.com

 

 

 

 

 

Адреса організаційного комітету:

Кафедра української фольклористики імені акад. Філарета Колесси

Львівський національний університет імені Івана Франка
вул. Університетська, 1, аудиторія 345
79000 Львів, Україна
тел.: 032
2394720
e-mail:
folklorelaboratory@gmail.com

 

 

 

 

© Розробка і підтримка - Андрій Вовчак
Лабораторія фольклористичних досліджень
Львівський національний університет імені Івана Франка